Головна ріка Київської Русі була важливим засобом з’єднання не тільки між східнослов’янськими територіями, а й всією середньовічною Європою. Ще давньоруський літописець Нестір в “Повісті минулих літ” писав про велике значення цієї водної артерії. Широкий, полноводий… У давнину скіфи називали його Борисфеном, що в перекладі означає “вепр-ріка”. Древні народи вірили, що під час всесвітнього потопу Бог у подобі вепра пірнув на дно океану, іклами підняв землю й міцно закріпив її на місці

Слов’яни величали його Славутичем, сином Слави - богині військової доблесті. В української народнопоэтической традиції переважає ім’я Славута. Ці стародавні назви - живе свідчення історії мови, народу. Вони, як і в далекі часи, виражають шанобливе відношення до могутньої ріки. Це її води несли човника древлян. По хвилях Дніпра плили безстрашні воїни київських князів - Ігоря, Святослава. У ньому при князюванні Володимира Великого хрестилися наші предки. Кожна видатна подія в житті нашого народу так чи інакше пов’язане із Дніпром. Його велич оспівували поети в піснях і легендах. Але ніхто так не прославив нашу ріку, як Великий Кобзар, називаючи “дідом нашим сильним”. На березі Дніпра Шевченко й знайшов свій спокій, тому що знав: “Немає у світі України, немає другого Дніпра”.

Острів Хортиця, що розташована на ріці, став табором Запорізької Січі, звідси козаки мандрували в Чорне море, щоб відплатити туркам за невільників-українців. Форсували Дніпро наші воїни й під час війни з фашистами. Не один загарбник знайшов могилу свою в буйних хвилях. І сьогодні поллється слава Дніпра, а він несе свої води спокійно, майже нерухомо, начебто усвідомлює свою повагу й славу. І в тім величному плині чується мені вільний козацький спів, гул рідної мови й сучасна пісня народу

• “Слава тобі, Дніпро”, - подумки шепочу, коштуючи на Владимирській горі. Поздоровляю тебе, величного й могутнього на Україні! Хвала і їй, що виплекала на твоїх плечах героїчну історію… Спокійно й поважно несеш ти свої води, свідка подій сивої давнини, начебто й не було тут кривавих побоїщ».

Не можу удержаться від спокусливої подорожі по прекрасних проспектах Дніпровської хвилі. Наш човен летить, як стріла. Як добре навколо, яке пишнота, яка широта! Але це не однотонна широчінь, а гра всіх відтінків - від сріблистого до темно-зеленого. Хвилі тремтять, жваво б’ють об борти, переливаються. На рівнині Дніпро звивається трьома завулками й ховається десь у сизій далечіні. А біля води верби аж щебечуть. Відвожу погляд… В одіянні дніпровських схилів відчувається подих минулих епох і краса сьогодення. Недалеко вже й кам’яний острів - Хортиця. Скільки пливе у вічність Дніпро, стільки й височіє вона посередині його крислатого плину. З високої кручі над Дніпром оглядає цей теперішній рай з дугами-мостами бронзовий безсмертний Тарас. Звернений особою до “ревучий”, вона радується з нами, що “наспівала доленька”, що служить Славута людям у незалежній державі

• Вечір падає на землю…
• Місяць засріблився внебе.

Мені здається, що із золотої смуги зринуть зараз золотоокие русалки. Лийся ж, Дніпро седочубий, світлом любові й величі, адже в тобі криється слава й могутнє минуле, сила й наснага - для прийдешніх поколінь. Поздоровляю щиро всіх, хто прийде до цього святого місця, історичному символу рідного краю!