Дмитро Бортнянський — один із найвидатніших українських композиторів церковної музики. Він народився в 1751 році в місті Глухові. Саме там існувала особлива співацька школа, куди набирали музично обдарованих дітей з України. Глухів здавна слугував школою співаків для капел, зокрема й відомої в той час придворної капели в Санкт-Петербурзі.

У1758 році царська комісія насильно забрала Дмитра Бортнянського з родинного дому і, незважаючи на протести батьків, відправила до холодного Петербурга. Так царський уряд збирав талановитих українських малярів, архітекторів, скульпторів, драматургів, акторів театру, щоб не дозволяти їм мати «своєї сили у своїй хаті».

Маленький Дмитрик, обдарований прекрасним голосом і визначними здібностями, палко закоханий у спів, відразу пірнув у науку й швидко змусив говорити про себе як про співака.

У 1768 році для поглиблення своїх музичних знань Бортнянський їде в Італію. Він прагне вивчати перлини мистецтва давньої римської культури й черпати в них натхнення. Роки навчання в Італії значно розширили світобачення молодого й уже відомого композитора. Молодий маестро став справжнім професіоналом. Неважко уявити собі почуття Бортнянського, коли навесні 1779 року йому наказали повернутися в Росію.

Після повернення в Петербург він став популярним композитором; репертуар придворної капели поновлювався й збагачувався його творами. Його «Херувимська пісня» й «Да ісправиться молитва моя» одразу завоювали прихильність придворних. З того часу попит на твори Дмитра Бортнянського зростав.

У 1796 році він одержав титул директора вокальної музики й капельмейстера придворної капели, де залишився до кінця свого життя. Дмитро Бортнянський не тільки писав для капели твори, а й диригував нею. Вона була своєрідною майстернею його хорової творчості. У придворній капелі один час співав відомий український філософ і поет Григорій Сковорода.

Твори композитора були у великій пошані не тільки в Україні, а й у Європі. Так, наприклад, його «Херувимська пісня» перекладена на різні мови світу. Однак найвизначнішими творами композитора вважають його тридцять п’ять концертів. Ці духовні твори видано в 1881 році за редакцією Петра Чайковського. У своїй музичній творчості Бортнянський однаково блискуче виявив талант у різноманітних жанрах: кантатах, гімнах, вокально-хорових, оперно-інструментальних творах, сонатах, романсах, симфоніях, операх тощо. Його опери, написані в Петербурзі, хоч і мають багато спільного з операми італійського періоду, виявляють інтонації української музики. Композитор і музикознавець Людкевич зазначив, що Бортнянський — «видатний український хоровий вокаліст і в цій галузі йому немає рівних у нас, а може, і в Європі».

За народним переказом, у день своєї смерті, дев’ятого жовтня 1825 року, хворий композитор покликав до себе хорову капелу й попросив виконати його улюблений твір, під кінцеві звуки якого відійшов у вічність. Бортнянський передав нащадкам свою дорогоцінну спадщину, яка разом зі спадщиною інших геніальних його сучасників — Максима Березовського й Артемія Веделя — утворила золоту добу в історії української музики.

425 слова За В. Борецьким