Після закінчення другої світової війни Тайвань, маючи один з найвищих у світі темпів росту економіки й експорту, перетворився в порівняно потужне в економічних відносинах адм. утворення. Нині Тайвань входить у групу нових індустріальних країн (НИС) “чотирьох малих економічних драконів” Східної Азії, до яких ставляться також Республіка Корея, Сінгапур і Гонконг, грає усе більше значну роль в економіці Азіатсько-Тихоокеанського регіону. В 1991 р. Вступив в організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва

Із середини 50-х років практично неспинно острів живе в смузі бурхливого економічного росту. ВВП за цей час збільшився в 14 разів, а дохід на душу населення проробив неймовірну еволюцію від 145 $ у рік в 1950 р. до 10570 $ в 1993 р. По цьому показнику острів займає 25-е місце у світі. По валютних запасах Тайвань міцно втримує 2-е місце у світі після Японії. Тайвань зумів домогтися міжнародного економічного визнання, вийшовши по обсязі торгівлі на 14-е місце у світі (162 млрд. $) і заслуживши репутацію одного з найбільш динамічних партнерів. Острів займає 12-е місце у світі по експорті, що в 1992 р. склав 83 млрд. $. За структурою експорт на 95.5 % складається із промислової продукції. Найважливішими торговельними партнерами Тайваню є США, Японія, Гонконг, ФРН, і КНР

У структурі промисловості Тайваню виділяються мікроелектронна й комп’ютерна промисловість, а також нафтохімія, машинобудування й текстильна. По виробництву комп’ютерів, їхніх блоків і деяких видів електронно-обчислювальної техніки Тайвань обганяє трьох інших “азіатських тигрів” , уступаючи лише таким визнаним лідерам науково-технічного прогресу, як Японія, США, ФРН, Великобританія й Франція. По випуску микроевм, а також дисплеїв для них він став одним зі світових лідерів. Мікроелектронна й комп’ютерна промисловості дають більше половини ВВП острова

Міцне фінансове становище й пошук можливостей більше вигідного вкладення капіталу сприяли росту тайваньских інвестицій за рубежем. З 1987 по 1992 р. Вони перевищили 19 млрд. $ - 9-е місце у світі й 2-е місце в АТР послу Японії , причому значні засоби направлялися в КНР. В 1992 г. Тайвань став третім за значенням інвестором у китайську економіку після Гонконгу й США, відтіснивши Японію на 4-е місце . В1987 - 1992 р. Тайваньские капіталовкладення перевищили за деякими оцінками від 3 до 5 млрд. $. Економічний розвиток Тайваню відбувався в складних зовнішньоекономічних умовах: дипломатична ізоляція, погроза військового нападу з материка, що тільки що так явно встала перед мешканцями острова у вигляді запуску китайських ракет поблизу узбережжя Тайваню, торговельні тертя із провідними партнерами через ринки збуту. товарів, знизити на них тарифи й мита, підвищити курс національної валюти. Усього за 1986-88 гг. Курс нового тайваньского долара піднявся стосовно американського $ більш ніж на 40 % - це колосальний удар за експортними цінами, що привів до закриття багатьох експортних виробництв. Але й ці обставини не підрізали крила тайваньской економіці, що переживає ще до того ж проблеми, пов’язані з ростом вартості робочої сили, і економічні кризи викликані воєнними діями в Перській затоці

Тайвань іноді називають “країною перемігшого Непа” , тому що його політико-економічна система дуже схожа на наш непівський соціалізм, що не відбувся. Це далеко не безуспішна система, що представляє собою симбіоз ідей народного соціалізму в політику, модернізованого конфуціанства в соціальному середовищі й твердому адміністративному початку, що пронизує всі пори суспільного організму однопартійна структура, власна відгодована партократия, цензура, маса ідеологічних регуляторів все це було присутнє на Тайваневі, але не заважало йому так, як заважає нам

Якісні зміни у вигляді острова відбулися буквально на очах одного покоління, що особливо вражає через низький стартовий рівень. Від попереднього періоду 50-літнього японського правління в спадщину дісталася нерозвинена колоніальна структура виробництва, що включає в себе галузі, орієнтовані на обслуговування продовольчих і військових потреб Японії

Рівень життя населення в післявоєнні роки був украй низьким

Дефіцит ресурсів, як наслідок загального падіння виробництва збільшувався швидким приростом населення, у тому числі за рахунок біженців з материка. Це приводило до різкого росту цін. У період з 1946 по 1950 р. Ціни на споживчі товари збільшувалися в середньому майже в 7 разів.

Перехід в історично короткий строк від такого стану до нинішніх соціально-економічних показників при крайній убогості власних природних ресурсів і значних військових витрат дозволяє говорити про тайваньском економічне чудо

Джерела цього рукотворного “чуда” лежать у вірно вибраній економічній стратегії. Закріпившись на острів, гоминьдановский режим приступився до господарських перетворень. Першим і самому яскравим у їхньому числі була земельна реформа , почата в 1949 г ., суть якої полягала в тому, що замість частини конфіскованої землі землевласникові надавали пакет акцій тоді державних компаній, що зароджувалися, давали масу податкових і інших пільг, що підштовхували до відкриття власної індустріальної справи, забезпечували кредитами й госпомощью в період становлення тендітної спочатку національної промисловості. Проведення земельної реформи також орієнтувало на створення приватних сімейних ферм. Завдяки їм для селянських дворів, що володіють власною землею, зросла з 61 % економічного розвитку Тайваню, гоминьдановский режим провів ще ряд серйозних господарських перетворень. Особливістю Тайваньской індустріалізації, що має безпосереднє відношення до сьогоднішніх успіхів, є заохочення розвиток дрібного й середнього приватного підприємництва до переваг якого ставиться здатність легко пристосовуватися й виживає в будь-яких умовах. У цей час на Тайваневі налічується не менш 770 тис . Дрібних і середніх компаній, 520 тис . з яких діє у сфері послуг і торгівлі, а 150 тис. є виробниками експортної продукції. Їхня важливість для економіки визначається тим, що вони забезпечують 65% вартості експорту й 70% зайнятості на острові.

Перевага дрібних і середніх підприємств у тайваньской економіці не випадково. Якщо в соціально-економічній політиці Японія й Південна Корея, що де веде роль належить великим багатогалузевим концернам, пріоритетним був принцип “ цян го ” - “ зробити потужним державу ” , то для Тайваню, прихильного ідеям Суни Ят Сена, таким принципом став “ фу мини ” - “ зробити богатим народ ” . Тут уважали так: чим богаче кожний житель країни, тим богаче сама країна

Поряд з державною політикою заохочення дрібних і середніх підприємств у їхньому росту й швидкому розвитку немаловажну роль зіграв соціокультурний фактор - орієнтація тайваньских ділових людей переважно на фамільні ресурси й на родинні узи в рамках клану. Претендувати на монополію при такому підході жоден підприємець не міг по чисто фінансових міркуваннях. Це вберегло Тайвань від структурних і галузевих криз

Pages: 1 2 3