Данилевський И. Н. про «Російську Правду»

«Першим же пам’ятником, що дійшли до нашого часу, письмового права є «Коротка Російська Правда» (20 - 70-е рр. XI в.). Вона є кодексом норм прецедентного права. Всі ці норми, видимо, регламентують відносини в межах князівського (пізніше також і боярського) господарства, винесеного за межі офіційної столиці держави. Можливо, це визначило й назву самого пам’ятника: «Правда роськая» (тобто дружинна: непрямим підтвердженням такого здогаду може служити те, що в ряді списків Російську Правду продовжує Закон Судний людем). Саме в ній відбилися нові соціальні відносини, що складалися між самими дружинниками, між дружинниками й «службовою організацією», між князем і слугами, князем і вільними селянами-общинниками, не регламентовані традицією. Все інше населення Київської Русі в житті швидше за все продовжувало керуватися нормами звичаєвого права, ніде не записаними. Як відзначає Л. В. Черепнин, «громадське життя окремих "пологів" регулювалася "звичаями", "преданьями". Автор "Повести тимчасового років", посилаючись на візантійську хроніку Георгія Амартола, відрізняє письмовий закон ("пописаний закон") від звичаїв, які люди, що не знають закону, сприймають як переказ, отриманий від батьків. Автор "Повести" виступає прихильником твердження письмового "закону" (феодального права)».

Поява письмового права швидше за все було викликано тим, що саме в князівському оточенні почали формуватися нові, нетрадиційні соціальні відносини, що не підпадали під звичайні норми. Основою «офіційного», «незвичайного» законодавства могли виступати як перероблені традиційні норми права, так і принципово нові норми, запозичені швидше за все з найбільш авторитетного для князя і його оточення джерела - «Священного Писання». Про те, що саме біблійні норми лягли в основу письмового законодавства, можна судити хоча б по очевидних паралелях статей «Російської Правди» і старозавітних текстів:

«А иже межу переореть любо перетес, то за образу 12 гривні».

«Не порушуй межі ближнього твого, котру поклали предки в долі твоєму, що достались тобі в землі, що Господь Бог твій дає тобі у володіння».

«Аще оубьють татя на своєму дворі, любо оу кліті, або оу хліва, те тої оубит; аще чи до світла тримати, то вести його на княж двір; а оже чи оубьють, а люди боудоуть бачили зв’язані, те платити в немь».

«Якщо хто застане злодія підкопувальні й ударить його, так що він умре, то кров не вменится йому; але якщо зійшло над ним сонце, те вменится йому кров»25.

Як бачимо, норми «Священного Писання» перетерпіли на давньоруському ґрунті певні зміни, що цілком природно. На жаль, дотепер не вивчені ні самі ці паралелі, ні ті трансформації, які відбулися з біблійними правилами, можливо, за допомогою грецьких законів - в «Російській Правді» (точніше, в «Російських Правдах»)».

Цит. по: Данилевський И. Н. Древня Русь Очами сучасників і нащадків (9 - 12 Вв.): Курс лекцій. М., 1998. с.154 - 155.

Збережи - » Данилевський И. Н. про «Російську Правду» . З'явився готовий твір.