Д. В. ДАВИДОВ ЩОДЕННИК ПАРТИЗАНСЬКИХ ДІЇ 1812 РОКУ Й

Довідавшись, що в село Токарево прийшла зграя мародерів, ми 2-го вересня на світанку[11] напали на неї й захопили в полон дев’яносто чоловік, що прикривали обоз із пограбованими в жителів пожитками. Ледь козаки й селяни зайнялися поділом між собою видобутку, як виставлені за селищем потайливі пікети наші далечіні нам знати про наближення до Токарєва іншої зграї мародерів. Це селище лежить на ськаті височини в берега річки Вори, чому ворог анітрошки не міг нас примітити і йшов прямо без найменшої обережності. Ми сіли на коней, зникли за хатами й за кілька сажнів від селища атакували його з усіх боків з лементом і стрельбою, увірвалися в середину обозу й ще захопили сімдесят чоловік у полон.

Тоді я ськликав мир і оголосив йому про мниме прибуття великої кількості наших військ на допомогу повітів Юхновського й В’яземського; роздал селянам узяті у ворога рушниці й патрони, умовив їх захищати свою власність і дав наставляння, як надходити зі зграями мародерів, числом їх перевищуючих. "Прийміть їх, – говорив я їм, – дружелюбно, піднесіть із уклонами (тому що, не знаючи російської мови, уклони вони розуміють краще слів) усе, що у вас є їстівного, а особливо питного, укладете спати п’яними й, коли примітите, що вони точно заснули, киньтеся все на зброю їх, звичайно кучею в куті хати або на вулиці поставлене, і зробите те, що бог повелів робити з ворогами христової церкви й вашої батьківщини. Винищивши їх, закопайте тіла в хліву, у лісі або в якому-небудь непрохідному місці. У всякому разі, бережіться, щоб місце, де тіла зариті, не було примітно від свіжої, недавно ськопаної землі; для того накидайте на нього купу каменів, колод, золи або іншого чого. Весь видобуток військову, як мундири, каськи, ремені та інше, – усі паліть або заривайте в таких же місцях, як і тіла французів. Ця обережність тому потрібна, що інша зграя басурманов, вірно, буде ритися у свіжій землі, думаючи знайти в ній або гроші, або ваше майно; але, відривши замість того тіла своїх товаришів і речі, їм що належали, вас усіх поб’є й сіло спалить. А ти, брат староста, май нагляд над всім тим, про що я наказую; так накажи, щоб надворі в тебе завжди були готові три або чотири хлопці, які, коли вглядять дуже багато чого число французів, сідали б на коней і ськакали б врознь шукати мене, – я прийду до вас на допомогу. Бог велить православним християнам жити мирно між собою й не видавати ворогам один одного, особливо чадам антихриста, які не щадять і храми божии! Усе, що я вам ськазав, перекажіть сусідам вашим".

Я не смів дати цього наставляння письмово, боячись, щоб воно не попалося в руки ворога й не повідомило б його про способи, даних мною жителям для винищування мародерів.

Після цього, перев’язавши полонених, я визначив до них одного урядника й дев’ять козаків, до яких приєднав ще двадцять мужиків. Весь цей транспорт відправлений був у Юхнов для здачі міському начальству під розпиську[12]. Козакам цим я наказав дочекатися партії в Юхнове, уверясь, що по її малолюдству меня не можна буде залишатися довго в місцях, ворогом наповнених. Однак мені хотілося випробувати ще долю із жменею моїх товаришів і поборотися з неможливістю; а тому що обов’язок моя не ськладалася в поразці бурлак, але у винищуванні транспортів життєвого й військового продовольства французької армії, то я, по поширенні наставляння, даного мною токаревським селянам, по всіх селищах, чрез які проходила партія моя, взяв напрямок до Царьова-Займищу, що лежить на стовповій Смоленській дорозі.

Був вечір ясний і холодний. Сильний дощ, шедший напередодні, прибив пил по стежці, коею ми випливали ськладно й швидко. У шести верстах від села попався нам роз’їзд ворожий, котрий, не бачачи нас, шедших лощиною уздовж опушки лісу, безтурботно продовжував шлях свій. Якби я не мав потреби у вірній звістці про Царьова-Займище, чи займано воно військом і який воно сили, я б пропустив роз’їзд цей без нападу, побоюючись, у випадку недогляду одного з роз’їзних, стривожити загін або прикриття транспорту, у селі що перебував. Але мені потрібний була мова, і тому я нарядив урядника Крючкова з десятьома доброконними козаками наперехват уздовж по лощині, а інших десять – прямо на роз’їзд. Роз’їзд, бачачи себе оточеним, зупинився й здався в полон без бою. Він ськладався з десяти рядових при одному унтер-офіцері. Ми довідалися, що в Царьові-Займище днює транспорт зі снарядами й із прикриттям двохсот п’ятдесятьох чоловік кінноти.

Щоб упасти як сніг на голову, ми згорнули з дороги й пішли полями, ховаючись узліссями лісів і по лощинах; але за три версти від села, при виході на чисте місце, зустрілися з ворожими фуражирами, числом людина в сорок. Увидя нас, вони швидко звернулися у всю спритність до свого загону. Тактичні побудови робити було ніколи, та й кимсь. Оставя при полонених тридцять гусарів, які, у випадку потреби, могли служити мені резервом, я з іншими двадцятьома гусарами й сімдесятьма козаками помчався в погоню й майже разом з уходившими від нас в’їхав у Царево-Займище, де застав всіх врасплох. У страху ока великі, а страх нерозлучний з безладдям. Усе розсипалося з нашою появою: інших ми захопили в полон, не тільки без зброї, але навіть без одягу, інших витяглися із сараїв; одна тільки юрба в тридцять чоловік здумала було захищатися, але була розсіяна й покладена на місці. Цей наїзд доставив нам сто дев’ятнадцять рядових, двох офіцерів, десять провиантських хур і одну хуру з патронами. Залишок прикриття врятувався втечею.

Видобуток нашу ми оточили й повели поспішно чрез сіло Климові й Кожині в Ськугорево, куди прибутку опівдні 3-го числа.

Партія моя, бив тридцять годин безперервно в поході й дії, вимагала відпочинку, чому вона до вечора 4-го числа залишалася на місці. Для полегшення коней я вдався до способу, заміченому мною на аванпостах генерала Юрковського ще в 1807 році. Виключивши чотири козаки для двох пікетів і двадцять – для резерву (який, хоча повинен був перебувати при партії, але завжди був у готовності діяти при першому пострілі пікетів), інших дев’яносто шість чоловік я розділив надвоє й наказав в обох частинах розсідлувати по двох коня на одна година для промития й присипки саден і також для полегшення. Чрез година ці коні знову сідлалися, а нові розсідлувалися; у такий спосіб у двадцять четверта година освіжалася дев’яносто шість коней. У той же день, на прохання резерву, я дозволив і оному розсідлувати по одному коні на одна година.

П’ятого числа ми пішли на село Андріївське, але на шляху нічого не взяли, крім мародерів, числом тридцять чоловік.

Шостого ми звернулися до Федоровському (що на стовповій Смоленській дорозі), рассеевая ськрізь наставляння, дане мною токаревським селянам. На шляху зустріли ми піхотного полку, що біг із транспорту наших полонених Моськовського, рядового, що нам оголосив, що транспорт їх із двохсот рядових солдатів зупинився ночувати у Федоровськом і що прикриття оного ськладається з п’ятдесятьох чоловік. Ми подвоїли крок і ледь здалися біля села, як уже без допомоги нашої все в транспорті сем прийняло інший вид: полонені надходили в прикриття, а прикриття – у полонені.

Незабаром після цього я сповіщений був про перебування в Юхнове дворянського проводиря, судів і земського начальства, також і про бродящих без загальної мети двох слабких козачих полках у Юхновськом повіті. Звістка це негайно звернуло мене до Юхнову, куди чрез Судейки, Луково й Павловськое я прибув 8-го числа.

Пришедши туди, я кинувся до двох предметів, що залучали мене,: до утворення поголовного ополчення й до приєднання до партії моєї козацьких полків, про яких я згадав вище.

До першого досяг безперешкодно: дворянський проводир Семен Якович Храповицкий подав мені руку допомоги із всею ревностию щирого сина Батьківщини. Цей поважний старець не тільки зробив твердість духу, залишившись для приклада дворянам із сімейством своїм на аванпостах Калузької губернії, але ознаменував особливу силу волі й невсипущу строгість у нагляді за прийнятими їм мірами до подъятию зброї жителями Юхновського повіту. Відставний капітан Бєльський призначений був ними начальствовать. До нього приєдналися двадцять два поміщики; сто двадцять рушниць, партиею моєї відбиті, і одна більша хура з патронами надійшли для вживання першим ополчившимся, яким збірне місце я показав на ріці Вугрі, у селі Знаменськом.

Pages: 1 2

Збережи - » Д. В. ДАВИДОВ ЩОДЕННИК ПАРТИЗАНСЬКИХ ДІЇ 1812 РОКУ Й . З'явився готовий твір.

Д. В. ДАВИДОВ ЩОДЕННИК ПАРТИЗАНСЬКИХ ДІЇ 1812 РОКУ Й





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.