Він по-французькому зовсім

Міг висловлюватися й писав;

Легко мазурку танцював

И кланявся невимушено…

………………………………………

Онєгін був, по мненью багатьох

(Суддів рішучий і строгих),

Учений малий, але педант,

Мав він щасливий талант

Без принужденья в розмові

Торкнутися до всього злегка,

З ученим видом знавця

Зберігати молчанье у важливій суперечці

И збуджувати посмішку дам

Вогнем нежданих епіграм.

………………………………………

Він знав досить по-латыне,

Щоб епіграфи розбирати,

Поговорити про Ювенапе,

Наприкінці листа поставити vale,

Так пам’ятав, хоч не без гріха,

З Энеиды два вірші.

Він ритися не мав полювання

У хронологічному пилу

Побутописання землі;

Але днів минулі анекдоти

Від Ромула до наших днів

Зберігав він у пам’яті своєї.

Високої пристрасті не маючи

Для звуків життя не щадити,

Не міг він ямба від хорея,

Як ми не билися, відрізнити.

Сварив Гомера, Феокрита;

Зате читав Адама Смита

И був глибокий економ,

Тобто вмів судити про те,

Як держава багатіє,

И чим живе, і чому

Не потрібно золота йому,

Коли простий продукт має.

………………………………………

Але в чому він щирий був геній,

Що знав він твердіше всіх наук,

Що було для нього измлада

И праця, і борошно, і відрада,

Що займало цілий день

Його тужну лінь, -

Була наука страсті ніжної…

………………………………………

Як рано міг він лицемірити,

Таїти надію, ревнувати,

Разуверять, змусити вірити,

Здаватися похмурим, знемагати,

Бути гордим і слухняним,

Уважним і байдужим!

Як томно був він мовчазний,

Як полум’яно красномовний,

У серцевих листах як недбалий!

Одним дихаючи, одне люблячи,

Як він умів забути себе!

Як погляд його був швидкий і ніжний,

Соромливий і зухвалий, а часом,

Блищав послушною сльозою!

Як він умів здаватися новим,

Жартуючи безвинність дивувати,

Лякати отчаяньем готовим,

Приємними лестощами забавляти,

Ловити мінуту умиленья,

Безневинного років предубежденья

Розумом і пристрастю перемагати,

Мимовільного пещення очікувати,

Молити й вимагати признанья,

Підслухати серця перший звук,

Переслідувати любов, і раптом

Домогтися таємного свиданья…

И після їй наодинці

Давати уроки в тиші!

………………………………………

Усе, що в Парижу смак голодний,

Корисний промисел обравши,

Винаходить для забав,

Для розкоші, для млості модної, -

Усе прикрашало кабінет

Філософа в осьмнадцать років.

………………………………………

Другий Чадаев, мій Євгеній,

Боячись ревнивих осудів,

У своєму одязі був педант

И те, що ми назвали франт.

Він третя година принаймні

Перед дзеркалами проводив

И із убиральні виходив

Подібний до вітряної Венери…

………………………………………

…Забав і розкоші дитя.

………………………………………

Немає: рано почуття в ньому охолонули;

Йому знудив світла шум;

Красуні не довго були

Предмет його звичних дум;

Зради стомити встигли;

Друзі й дружби набридли…

………………………………………

И хоч він був джиґун палкої,

Але розлюбив він нарешті

И лайка, і шаблю, і свинець.

………………………………………

Спершу Онєгіна мова

Мене бентежив; але я звик

До його уїдливої суперечки,

И к жарту, з жовчю навпіл,

И злості похмурих епіграм.

………………………………………

Він охолоджувальне слово

У вустах намагався удержати

И думав: нерозумно мені заважати

Його хвилинному блаженству…

………………………………………

Він у першій юності своєї

Був жертвою бурхливих оман

И неприборканих страстей.

Звичкою життя розпещений,

Одним на час зачарований,

Розчарований іншим,

Желаньем повільно млоїмо,

Млоїмо й вітряним успіхом,

Слухаючи в шумі й у тиші

Роптанье вічне душі,

Позіхання придушуючи сміхом:

От як убив він вісім років,

Утратя життя кращий колір.

У красунь він вуж не закохувався,

А волочився як-небудь;

Відмовлять- миттю утішався;

Змінять - рад був відпочити.

Він їх шукав без упоенья,

А залишав без сожаленья,

Ледве пам’ятаючи їхню любов і злість.

Так точно байдужий гість

На віст вечірній приїжджає,

Сідає; скінчилася гра:

Він їде знадвору,

Спокійно будинку засипає

И сам не знає поутру,

Куди поїде ввечеру.

Але, одержавши посланье Тани,

Онєгін жваво торкнуть був:

Мова дівоцьких мріянь

У ньому думи риємо обурив;

И згадав він Тетяни милої

И блідий колір і вид сумовитий;

И в сладостный, безгрішний сон

Душою поринув він.

Бути може, чувствий запал стародавній

Їм на мінуту опанував;

Але обдурити він не хотів

Довірливість душі безневинної.

………………………………………

Ви погодитеся, мій читач,

Що дуже мило надійшов

Із сумною Таней наш приятель;

Не в перший раз він отут виявив

Душі пряма шляхетність…

………………………………………

…Євгеній

Наодинці зі своєю душею

Був незадоволений сам собою.

И поделом: у розборі строгому,

На таємний суд себе призвавши,

Він обвинувачував себе багато в чому…

Збережи - » Цитатна характеристика Євгенія Онєгіна (по романі А. С. Пушкіна) - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.