Вивчення чорнового рукопису роману показало, що Тургенєв був точний у визначенні свого творчого завдання: ” зробити його вовком ” (там же, 50). Так інакше й бути не міг: адже Тургенєв прекрасно розумів, кого він вивів в образі нігіліста Базарова. Сам письменник у листі до М. Н. Каткову від 30 жовтня (11 листопада) 1861 року так пояснив це: “Може бути, мій погляд на Росію більше мизантропично, чим Ви припускаєте: він - у моїх очах - дійсно герой нашого часу. Гарний герой і добре час, - скажете Ви… Але воно так”

У листі до К.К. Случевскому від 14 (26) квітня 1862 року Тургенєв висловився ще більш різко й виразно. “Вся моя повість спрямована проти дворянства як передового класам, - підкреслював він, і відразу із приводу образа Базарова, не обинуясь, заявляв: ” і якщо він називається нігілістом, то треба читати революціонером” (там же, 5, 58).

У листі до Случевскому Тургенєв залишив ще більш вражаючу характеристику Базарова. “Мені мріялася, - визнавався він, - фігура похмура, дика, більша, до половини виросла із ґрунту, сильна, злісна, чесна - і все-таки приречена на погибель - тому що вона все-таки коштує ще напередодні майбутнього, - мені мріявся якийсь дивний pendant Пугачовим і т.д.”

Ці висловлення Тургенєва відомі, але вони сприймалися читачем крізь призму того творчого завдання, що сам він сформулював у листі до Герцена (” зробити його вовком “) і яка йому цілком удалася. Тому неважко представити, з яким трепетом ми відкривали тільки що що стала відомої чорновий рукопис роману, але побачили ми в ній те, чого ніяк побачити не очікували. Ми побачили в ній те глибоке авторське співчуття до Базарову, що сам Тургенєв визначить у своєму щоденнику як “мимовільний потяг”. Це, напевно, і було головним відкриттям рукопису: вона дихала прагненням виправдати свого героя, саме виправдати, тому що Тургенєв з незмінним співчуттям, а часом і із замилуванням ставився до свого героя. Тому, створюючи його образ, він хотів, щоб і читачі ставилися до нього так само, як він.

Але він не хотів і “рассиропиться” перед Базаровим, але не тому, що це був його ворог: він знав живого Базарова й хотів представити його таким, який він є. Великому письменникові, йому, як нікому іншому, дано було проникнути в його душу. Видимо, вона була співзвучна таємному миру його власної душі. Будь по-іншому, по-іншому виглядав би процес народження вирішального побачення Базарова з Одинцовій, представлений у чорновому рукописі роману. Своїм власним серцем перевіряв Тургенєв щиросердечне борошно Базарова, у ньому розчиняв себе, біль свого і йому одного веденого досвіду

Здається, у всій світовій літературі не так вуж багато найдеться настільки проникливих поетичних сторінок, як та сторінка-реквієм Базарову, що завершив Тургенєв свій роман. Читаючи ці чорнові сторінки, неодмінно задаєшся питанням: так хто ж був прототипом Базарова? Адже той реквієм, що проспівав Тургенєв на могилі героя і який сподобався Герценові, що знав прототипу Базарова, - адже це не що інше, як визнання його заслуг перед Росією! А виходить, мова йде про щось незмірно більшому, ніж з’ясування літературного прототипу. Може бути, тому для Тургенєва було так важливо виправдати свого героя, і він, малюючи його, з такою працею домагався об’єктивності, що він бачив у Базарове не просто літературний прототип, але людини, перед яким схиляється Росія? Ці питання повинні були обов’язково виникнути при вивченні чорнового рукопису роману. Вони й виникли, але вони були так несподівані й незвичайні для наших подань про Тургенєва, що вирішити їх удалося не відразу.

Тургенєв це знав, знав, але вірив і сподівався. “Коли це троянди - цвісти вони будуть”, - говорив він, цитуючи Ґете (Соч., 11, 95). Це були троянди, і вони зацвіли. Тому, коли Т. С. Гамзаева у своєму оповіданні “пожвавила” мені Н. И. Пирогова, те в ньому я довідалася Базарова, довідалася тому, що таким його створив Тургенєв. Чорновий рукопис “Батьків і дітей” був єдиною й вагомою порукою в тім, що це саме так, хоча факти говорили інше. Справді, якщо прототипом Базарова був чудовий російський хірург Н. И. Пирогов, те чому сам Тургенєв назвав інше ім’я, таємничого доктора Д., над розгадкою якого билися багато хто тургеневеди, а мемуарист А. В. Половцов, як уже сказано вище, нібито зі слів Тургенєва, заявив, що це доктор Дмитрієв, без якого не було б Базарова. Твердження А. В. Половцова збігається з тим, що говорив і писав Тургенєв, тому до нього з довірою віднесли тургеневеди. А тим часом більш ніж сумнівно, щоб Тургенєв у розмові з ним назвав ім’я цієї людини. Справа, зрозуміло, не в мемуаристі, справа в самому Базарове, у тім винятковому політичному змісті, що додав йому Тургенєв. У тексті роману Базарів прямо заявляє про свою позицію:

” - Ми діємо в силу того, що ми визнаємо корисним, - промовив Базарів. - У теперішній час корисніше всього заперечення - ми заперечуємо

- Всі?

- Всі

- Як? не тільки мистецтво, поезію… але й… страшно вимовити…

- Всі, - з невимовним спокоєм повторив Базарів” (там же, 7, 49).

Тому Тургенєв прекрасно розумів, якої небезпеки він піддав би Пирогова, повністю назвавши його ім’я. Тим більше що Пирогов був добре відомий владі й уже один раз постраждав за свої зв’язки з Герценом. Після анонімної публікації в “Дзвоні” статті “Київський університет і Н. И. Пирогов” (л. 100 від 1 червня 1861 року, с. 341-342), автором якої був Герцен, Пирогов “найвищим указом” від 13 березня 1861 року був звільнений від посади піклувальника Київського навчального округу із залишенням членом Головного керування училищ “по розстроєному здоров’ю” (Журнал Міністерства народної освіти. 1861. N 4. С. 100). 16

Герцен і Тургенєв добре знали про те, що відбулося з Пироговим, тому навіть у своїх листах друг до друга вони були обережні, намагаючись не називати Пирогова по ім’ю. Цим же пояснюється, що й у своїй статті “Із приводу “Батьків і дітей”" Тургенєв не тільки не назвав справжнього ім’я Пирогова, але й атестував його як “молодого провінційного лікаря” і в дужках помітив, що він “умер незадовго до 1860 року” (Соч., 11, 86). І зробити це Тургенєву було тим легше, що він знав, яка трагедія відбулася з Пироговим. Прославлений хірург, учасник Кримської війни, що врятував сотні, а може бути, і тисячі солдатів, він подав у відставку, тому що виявився не потрібний, вірніше, не зручний Медико-хірургічній академії, основному місцю роботи Пирогова, де він міг робити й де потрібні були його операції, які потрясали мир. А йому тоді не було й п’ятдесятьох років, і, незважаючи на хворобу, він був повний сил і енергії. Але над Пироговим тяжіла важка спадковість - Тургенєв і Герцен знали це, - і його вороги вміло використовували його важку щиросердечну хворобу, щоб позбутися від вимогливого, гарячого й невгамовного колеги