Роман «Майстер і Маргарита» - верховий добуток М. А. Булгакова, над яким він працював з 1928 року до кінця життя. Спочатку Булгаков назвав його «Інженер з копитом», але в 1937 році він дає книзі нова назва - «Майстер і Маргарита». Роман цей - утвір незвичайне, історично й психологічно достовірна книга про тім часі. Це з’єднання сатири Гоголя й поезії Данте, сплав високого й низького, смішного й ліричного. У романі панують щаслива воля творчої фантазії й одночасно строгість композиційного задуму. Основа сюжету роману - протиставлення щирої волі й несвободи у всіх її проявах. Сатана править бал, а натхненний Майстер, сучасник Булгакова, пише свій безсмертний роман

Там прокуратор Іудеї відправляє на страту месію, а поруч, метушачись, падлючать, пристосовуються, предательствуют цілком земні громадяни, що населяють Садові й Бронние вулиці 20—30-х років нашого століття. Сміх і сум, радість і біль перемішані воєдино, як у житті, але в тім високому ступені концентрації, що доступна лише літературі. «Майстер і Маргарита» — лірико-філософська поема в прозі про любов і моральний борг, про нелюдськість зла, про щиру творчість. Незважаючи на комізм і сатиру, це роман філософський, у якому однієї з головних тем є тема вибору. Ця тема дозволяє розкрити багато філософських питань, показати на конкретних прикладах їх рішення

Вибір - це той стрижень, на якому тримається весь роман. Будь-який герой проходить через можливість вибирати. Але у всіх героїв різні мотиви вибору. Одні роблять вибір після довгих роздумів, інших - не роздумуючи й не можуть перекласти відповідальність за свої вчинки на кого-небудь іншого. В основі вибору Майстри й Понтія Пілата лежать їх негативні людські якості; вони приносять страждання не тільки собі, але й іншим людям. Обоє героя вибирають сторону зла. Пілат виявився перед трагічною дилемою: виконати обов’язок, заглушивши в собі совість, що пробудилася, або надійти по совісті, але втратити влада, багатство, а може бути, і життя

Його болісні роздуми приводять до того, що прокуратор робить вибір на користь боргу, зневажаючи тією істиною, що несе Иешуа. За це вищі сили прирікають його на вічні борошна: він знаходить славу зрадника. Майстром також рухають малодушність і слабість, невір’я в любов Маргарити. Він причиняється божевільним і добровільно приходить у психіатричну лікарню. Мотивом до такого вчинку послужив провал роману про Пілата. Спалюючи рукопис. Майстер відрікається не тільки від свого утвору, але й від любові, від життя, від самого себе. Думаючи, що його вибір найкращий і для Маргарити, він мимоволі прирікає її на страждання. Замість того щоб боротися, він тікає від життя. І незважаючи на те що й Пілат і Майстер приймають сторону зла, один творить його свідомо, від страху, а іншої - несвідомо, через слабість. Але не завжди герої вибирають зло, керуючись негативними якостями або емоціями. Приклад цьому - Маргарита. Вона свідомо стала відьмою, щоб повернути Майстри. У Маргарити немає віри, але віру їй заміняє сильна любов. Любов служить їй опорою в її рішенні. І її вибір вірний тому, що він не приносить горя й страждання

Тільки один герой роману вибирає не зло, а добро. Це Иешуа Га - Ноцри. Його єдине призначення в книзі - висловити ту ідею, що буде піддаватися надалі всіляким випробуванням, ідею, дану йому понад: всі люди добрі, тому настане час, коли «людин перейде в царство істини й справедливості, де взагалі не буде потрібна ніяка влада». Иешуа не просто вибирає добро, але й сам є носієм добра. Навіть заради порятунку свого життя він не відрікається від своїх переконань. Він догадується, що його стратять, але однаково не намагається збрехати або щось сховати, тому що для нього говорити правду «легко й приємно». Можна сказати, що тільки Иешуа й Маргарита зробили дійсно правильний вибір; тільки вони здатні повністю відповідати за свої дії

Тему вибору й відповідальності за свій вибір Булгаков розвиває й в «московських» главах роману. Воланд і його звита (Азазелло, Коровьев, Бегемот, Гелла) є свого роду караючим мечем правосуддя, обличающим і називающим різні прояви зла. Воланд прибуває зі своєрідною ревізією в країну, що оголошена країною перемігшого добра, щастя. І на перевірку виявляється, що люди якими були, такими й залишилися. На поданні у вар’єте Воланд випробовує людей, а люди просто кидаються на гроші й речі. Люди самі зробили цей вибір. І багато хто з них виявляються справедливо покараними, коли в них зникає одяг, а червінці перетворюються в наклейки від нарзану. Вибір людини - це внутрішня боротьба між добром і злом. Свій вибір людин робить сам: ким бути, яким бути й на чиїй стороні. У кожному разі в людини є внутрішній невблаганний суддя - совість. Людей, у кого совість нечиста, хто винуватий і не хоче визнавати це, карає Воланд зі свитою. Але карає він не всіх, а лише тих, хто це заслужив

Воланд повертає Майстрові його роман про Понтія Пілатові, що він спалив у приступі страху й малодушності. Атеїст і догматик Берліоз гине, а слова Кант, що вірять у силу любові й, Пушкін, Достоєвський, Майстер і Маргарита переносяться у вищу реальність, тому що «рукопису не горять», утвору людського духу нетлінні. Щире розуміння «московських» глав роману неможливо без глибокого проникнення в історію Иешуа. Історія Иешуа й Понтія Пілата, відтворена в книзі Майстра, затверджує думка про те, що протиборство добра зі злом - вічно, воно криється в самих обставинах життя, у душі людини, здатної на піднесені пориви й поневоленої помилковими, минущими інтересами сьогоднішнього дня

Булгаковська версія біблійних подій надзвичайно оригінальна. Автор зобразив не смерть і воскресіння сина Божого, а загибель безвісного мандрівника, оголошеного до того ж злочинцем. Так, Иешуа був злочинцем у тому розумінні, що він переступив казавшиеся непорушними закони цього миру - і знайшов безсмертя

Ці два тимчасових і просторових шари зв’язує між собою й інше грандіозне явище - гроза й тьма, сили природи, що охоплюють землю в момент «світових катастроф», коли Иешуа залишає Ершалаим, а Майстер зі своєю супутницею - Москву. Кожний читач роману, закриваючи останню сторінку, задається питанням про те, чи не так уже однозначно визначений кінець усякого життя, чи неминуча смерть духовна і як її можна уникнути

Людина й війна в поемі А. Т. Твардовского «Василь Теркин»

Поема А. Т. Твардовского «Василь Теркин» - це найвище

досягнення поетичної майстерності, прояв цивільної позиції,

розуміння суті російського національного характеру. «Яка воля…» -

сказав про цю книгу И. А. Бунін. Це самозабутній порив сказати правду про

війні, про усім, що вона принесла із собою, що відкрила, про що змусила

задуматися:

А всього іншого пущі

Не прожити напевно -

Без чого? Без правди сущої

Правди, прямо в душу що б’є,

Так була б вона погуще,

Як би не була гірка

Поему «Василь Теркин» можна назвати енциклопедією Великої

Вітчизняної війни. «Отут і страшна особа війни, і звичайний нехитрий

побут, отут саме життя, де поруч і героїчні подвиги, і повсякденні вчинки;

отут і роздум поета, де переплелися й народна мудрість, і лукава

примовка, і глибока думка. Отут, нарешті, поруч, здавалося б,

несумісне - кров і сльози, жарт і сміх. Все це написано простим і при

цьому яскравою, образною мовою» (Ю. Г. Разумовский).

Першого розділу «Василя Теркина» були опубліковані в 1943 році, коли

ворог рвався до Волги, у найтяжкі моменти для бійців Теркин допомагав їм

своїм запалом, силою духу, вірою впобеду.

«Василь Теркин - особа вигадане від початку й до кінця, плід

уяви… І хоча риси, виражені в ньому, були спостережувані мною в

багатьох живих людей - не можна жодного із цих людей назвати прототипом

Теркина…» - писав поет. Глава «Переправа» багато в чому відбила пережите

поетом ще під час фінської війни, а «Перед боєм» - враження сумного

відступу наших військ «у глибину Росії»: «Те був сум більша, як

брели ми на схід». Страшна картина загибелі «наших стрижених хлопців»

набудовувала солдатів на усвідомлення труднощів боротьби з ненависним ворогом, на

ратний подвиг, на гіркоту втрат у цій війні:

Переправа, переправа!

Беріг лівий, беріг правий,

Сніг шорсткий, крайка льоду…

Кому пам’ять, кому слава,

Кому темна вода, -

Ні прикмети, ні сліду…

У момент відступу наших військ в 42-м поет не дорікав, а восславлял

солдата - справжнього героя й мученика війни, расплачивавшегося на фронті не

тільки за власні промахи, недосвідченість, недотепність, але й за всі

прорахунки й помилки, допущені перед початком і в ході війни вищими чинами й

їхнім оточенням:

…худий, голодний,

Потерявший зв’язок і частину,

Ішов поротно й повзводно,

Pages: 1 2

Збережи - » Чому, на ваш погляд. Майстер «не заслужив світла, він заслужив спокій»? . З'явився готовий твір.