Чому М. Ю. Лермонтов називає свою любов до батьківщини “дивної”?

Великий росіянин критик В. Г. Бєлінський назвав поезію М. Ю. Лермонтова “зовсім новою ланкою в ланцюзі історичного розвитку нашого суспільства”. Зв’язано це було, насамперед, з тим, що М. Ю. Лермонтов створював свої добутки в епоху, коли поетичне в житті відходить на другий план, в епоху політичної реакції, що наступила після невдалого повстання декабристів. Ті ідеали волі, якими жило пушкінське покоління, виявилися поваленими. У російському суспільстві наступає період рефлексії, відмови від активної суспільної діяльності, пора “безвременья”. Лермонтов, безумовно, людина свого покоління, а тому він прагне до аналізу дійсності

На жаль, те, що він бачить, “иль порожньо, иль темно”. Лермонтова можна з повною впевненістю назвати патріотом своєї батьківщини. Але поетові був глибоко далекий показний патріотизм, а тому він не прийом років офіційну точку зору, відповідно до якої сучасна йому Росія – майже ідеальна держава

Росія Лермонтова з’являється в іншому виді, це: …немита Росія, Країна рабів, країна панів… Саме про Росію говорить поет у вірші “Скарги турка”, називаючи її країною, де “стогне людина від рабства й ланцюгів”. Така рабськи покірна Росія ненависна поетові, така батьківщина може викликати тільки презирство. Важкі й безрадісні міркування поета про долю покоління 30-х років XIX століття

Що ж М. Ю. Лермонтов може протиставити сучасності? Насамперед славне минуле Росії, у якому поет бачить сильних, мужніх людей, наділених винятковими характерами, людей, які не прийом лютий неволі. У своїй творчості М. Ю. Лермонтов робить спробу вирішити проблему позитивного героя

И якщо серед сучасників Лермонтов шукав і не знаходив такого героя, то в історичному минулому Росії такі герої були. В історії батьківщини М. Ю. Лермонтова цікавлять насамперед переломні моменти, оскільки саме вони виявляють найдужчі риси характеру людини. Епосі царювання Івана Грозного присвячена історична поема “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й усі права захищені 2001-2005 відважного купця Калашникова”, теперішнім героєм якої стає не цар Іван Грозний, а молодий росіянин купець, чий образ близький образам героїв російського народного епосу, билинним богатирям. Купець Калашников чесний, шляхетний, сміливий. Він б’ється з опричником Кирибеевичем смертним боєм, намагаючись захистити свою дружину, відстояти своє людське достоїнство

Сміливий купець помстився за зганьблену честь, убив свого кривдника в чесному кулачному бої на Москві-Ріці, але й сам поплатився життям. Навіть самому цареві, Іванові Грозному, не відкрив купець Калашников щирої причини свого вчинку, не схилив своєї гордої голови. Герой поеми втілює честь і достоїнство, споконвічно властивому росіянинові людині. “Богатирським” назве Лермонтов і покоління “дітей дванадцятого року”. У вірші “Бородіно” поет оспівує подвиг російських солдатів, “богатирів”, що перемогли у Вітчизняній війні

Учасники бою викликають замилування поета: Так! Були люди в наш час, Не те, що нинішнє плем’я: Богатирі – не ви! Це героїчне покоління протипоставлене поколінню 30-х років, що “юрбою угрюмою й незабаром позабутої” пройде, “не кинувши століттям ні думки плідної, ні генієм початої праці”. Головна відмінність своїх сучасників від людей минулого Лермонтов бачить у їхній бездіяльності. Нездатність, а частіше й небажання знайти застосування своїм силам у житті – от головне лихо людини в Росії того часу

У вірші 1841 року “Батьківщина” Лермонтов підбиває підсумок своїм міркуванням про те, що є для нього вітчизна. “Дивну любов” поета до Росії не може перемогти розум, тому що вона йде від серця. Поет закоханий у красу російської природи, “вогні сумних сіл”, прості хати, невтримну росіянку “танець із тупанням і свистом”, п’яних мужичков – словом, все те, що не укладається в рамки офіційного патріотизму. Російська природа наближає поета до збагнення великої світової гармонії – єдиного, що може бути втішно серцю поета в житті. У вірші “Як часто, пестрою толпою оточений…

” ліричний герой Лермонтова рветься з миру “приличьем стягнутих масок” на волю, до перейнятим спокоєм полям, алеям. Рідні простори, природа виліковують поранену душу поета, він почуває своє єднання з Богом: Тоді упокорюються душі моєї тривоги, Тоді розходяться зморшки на чолі, И щастя я можу осягнути на землі, И в небесах я бачу Бога. “Воля й спокій” – от до чого прагне М. Ю. Лермонтов, і тільки російська природа допомагає йому примиритися сжизнью.

Збережи - » Чому М. Ю. Лермонтов називає свою любов до батьківщини “дивної”? . З'явився готовий твір.

Чому М. Ю. Лермонтов називає свою любов до батьківщини “дивної”?





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.