Чому доктор Старців став “Ионычем” Чехов майстер короткого оповідання. Він був непримиренним ворогом вульгарності й міщанства, ненавидів і нехтував обивателів, які живуть у своєму футлярному мирке, відгородившись від усього на світі. Тому головною темою його оповідань стала тема сенсу життя. Наприкінці 90-х років Чехов створює так звану “маленьку трилогію”, що об’єднала три оповідання: “Людина у футлярі”, “Аґрус”, “Про любов”.

Ці оповідання зв’язані між собою тільки загальною темою, темою неприйняття футляра, яким би він не був. У першому оповіданні Чехов показує нам у гротескній формі людини у футлярі, учителі грецької мови Беликова. Це фігура лиховісна, вона наводить страх на навколишніх, і тільки смерть примиряє його з дійсністю. Як пише Чехов, Беликов лежав у труні майже щасливий нарешті-те він знайшов вічний футляр

У другому оповіданні Чехов пише про людину, у якого була одна-єдина мрія стати власником маєтку і є власний аґрус. У третьому поміщик Алехин оповідає про себе самому про те, як він і його улюблена жінка не зважилися піти назустріч своєї любові, відступилися від її. Все це прояву футлярного життя. Маленька трилогія тому з’являється перед нами як добуток єдине, внутрішньо закінчене. Чехів припускав продовжити цей цикл оповідань, поповнити новими добутками, але наміру свого не здійснив

Є підстави думати, що спочатку до циклу ставився й оповідання “Ионыч”. Дмитро Ионыч Старців, герой оповідання “Ионыч”, був призначений лікарем у земську лікарню в Дялиже недалеко від губернського міста С. Це юнак з ідеалами, з бажанням чогось високого. У С. він знайомиться із сім’єю Туркиных, “самої утвореному й талановитої” у місті. копіювання заборонене © 2005 Іван Петрович Туркин грав в аматорських спектаклях, показував фокуси, гострив. Віра Йосипівна писала романи й повести для себе й читала їх гостям

Їхня дочка Катерина Іванівна, молода миловидна дівчина, що у сім’ї кличуть Котик, грала на роялі. Коли Дмитро Ионыч відвідав Туркиных уперше, те був зачарований. Він закохався в Катерину. Це почуття виявилося за увесь час його життя в Дялиже “єдиною радістю й… останньої”. Заради своєї любові він готовий, здавалося б, на многое.

Але коли Котик відмовила йому, загордившись себе блискучою піаністкою, і виїхала з міста, він страждав усього три дні. А потім всі пішло як і раніше. Згадуючи ж про свої залицяння й високі міркування (”ПРО, як мало знають ті, які ніколи не любили!”), він тільки ліниво говорив: “Скільки турбот, однак!” Фізичне ожиріння приходить до Старцеву непомітно. Він перестає ходити пішки, страждає отдышкой, любить закусити

Підкрадається й моральне “ожиріння”. Колись і гарячими рухами душі, і палкістю почуттів він вигідно відрізнявся від жителів міста. Довгий час ті дратували його “своїми розмовами, поглядами на життя й навіть свій вид”. Він по досвіду знав, що з обивателями можна грати в карти, закушувати й говорити тільки про самі звичайні речі

А якщо заговорити, наприклад, “про політика або науку”, те обиватель стає в тупик або “заводить таку філософію, тупу й злу, що залишається тільки рукою махнути й відійти”. Але поступово Старців звик до такого життя й втягся в неї. А якщо йому не хотілося говорити, він більше мовчав, за що одержав прізвисько “поляка надутого” Наприкінці оповідання ми бачимо, що він щовечора проводить у клубі, грає у гвинт, закушує й зрідка втручається в розмову: “Це ви про що? А? Кого?” Коли Котик переконалася, що в неї посередні здатності, те жила надією на любов Старцева.

Але це вже не колишніх парубків, що міг прийти вночі на побачення на цвинтар. Він занадто заледащів духовно й морально, щоб любити й мати сім’ю. Він тільки думає: “Добре, що я тоді не женився”.

Головною розвагою доктора, в “яке він втягся непомітно, помалу”, стало по вечорах виймати з кишень папірця, а потім, коли грошей стало віршиком багато, розглядати будинку, призначені до торгів. Жадібність здолала його. Але він і сам не зміг би пояснити, навіщо йому одних стільки грошей, якщо він позбавляє себе навіть театрів і концертів. Старців і сам знає, що “старіє, повніє, опускається”, але ні бажання, ні волі до боротьби з обивательщиною в нього немає. Доктори кличуть тепер просто Ионычем.

Життєвий шлях завершений. Чому ж Дмитро Старців з гарячого юнака перетворився в ожирілого, жадібного й крикливого Ионыча? Так, середовище винувате. Життя одноманітне, нудна, “проходить тускло, без вражень, без думок”.

Але мені здається, що насамперед винувато самого доктора, що розгубив все краще, що було в ньому, проміняв живі думки на сите, самовдоволене існування. Образ доктора Старцева нагадує нам гоголівських персонажів з “Мертвих душ”. Він так само мертвий, як всі ці Манилови, Собакевичи, Плюшкины. Його життя порожнє й безглузда, як їх життя

На закінчення можна згадати слова героя оповідання “Аґрус” про те, що людині потрібно “не три аршини землі, а вся земна куля”.