Чичиков герой поеми Н. В. Гоголя «Мертві душі»

У відповідності зі своїм провідним художнім принципом – розвертати образ із імені – Гоголь дає Чичикову прізвище, утворену шляхом простого повтору невиразного звукосполучення (чичи), не несучого ніякого виразного значеннєвого навантаження. Прізвище, таким чином, відповідає загальній домінанті образа Ч., суть якої у фіктивності (А.Білий), удаваності, конформізмі: «не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий, не можна сказати, щоб старо, однак же й не так щоб занадто молодий».

У портреті Ч. так само відкидається як позитивне, так і негативний початок, всі скільки-небудь істотні зовнішні й внутрішні риси особистості відкидаються, зводяться до нуля, нівелюються. Ім’я та по батькові Ч.- Павло Іванович, – округл і благозвучне, однак не ексцентричне, також підкреслює бажання Ч. злитися із середовищем, бути в міру помітним («фрак брусничних кольорів з іскрою»), разом з тим схожим на інші («ніколи не дозволяє собі неблагопристойного слова», «у прийомах… щось солідне»), тримаючись принципу «золотої середини». У вигляді Ч. комічно переплетені риси церемонної делікатності й грубого физиологизма: «умів підлестити кожному», «увійшов боком», «сідав навскіс», «відповідав нахиленням голови», «клав у ніс гвоздичку», «підносив табакерку, на дні якої фіалки»; з іншого боку – «довго тер милом < …> щоки, подперши їх < …> мовою», «висякався надзвичайно голосно», «ніс < …> звучала як труба», «вищипнув з носа дві волосинки». У Ч. Гоголь метонімічно виділяє ніс (порівн. з майором Ковальовим, у якого пропав ніс): «висунув уперед ніс».

Ніс у Ч. «громоподібний» (А.Білий), рівняється з «пройдою-трубою», що крякає в оркестрі зайво голосно, тим самим Гоголь вносить іронічний дисонанс у гармонійну округлість особи Ч. («повна особа», «начебто мордочки й кашгунчика», «білосніжна щока»), підкреслюючи невгамовну енергію набувача («ніс по вітрі»), якому доля щедро роздає щигликів по носі, не у міру довгому. Образ Ч. багатофункціональний. Ч. є центром так званої «міражної інтриги» (Ю.Манн).

Подібно мандрівному лицареві середньовічного роману або бурлаці шахрайського роману, Ч. перебуває в безперестанному русі, у дорозі, він порівнянний з гомеровским Одиссеем. Правда, на відміну від лицаря, що присвячує героїчні діяння Прекрасній Дамі, Ч.- «лицар копійки», заради останньої в сутності Ч. і робить свої «подвиги». Біографія Ч. (гл. 11) є ряд попередніх діянь до головного подвигу життя – скупці мертвих душ. Ч. прагне наростити копійку з нічого, так сказати, «з повітря». Ще будучи школярем, Ч. пустив у зворот полтину, залишену йому батьком: «зліпив з воску снігура», пофарбував і вигідно продав; перепродував голодним однокласникам булку або пряник, загодя куплені на ринку; два місяці дресирував мишу й теж вигідно продав

Полтину Ч. перетворив у п’ять рублів і зашив у мішечок (порівн.Коробочка). На службі Ч. входить у комісію для побудови «казенного досить капітальної будови», що не будується протягом шести років вище фундаменту. Тим часом Ч. будує будинок, заводить кухаря, пари коней, накупає голландські сорочки, мила «для повідомлення гладкості шкірі». Викритий у шахрайстві, Ч. терпить фіаско, втрачає грошей і благополуччя, однак немов відроджується з попелу, стає митним чиновником, одержує хабар на полмиллиона від контрабандистів. Таємний донос напарника ледь не доводить Ч. до карного суду; лише за допомогою хабарів Ч. вдається піти від покарання. Почавши скуповувати в поміщиків кріпаків, що значаться в «ревізьких казках» у якості живих, Ч. має намір закласти їх в Опікунську раду й зірвати куш на «фуфу», по ййого вираженню

«Міражна інтрига» починає розвиватися внаслідок нечувано, ризикованості й двозначності угоди, пропонованої Ч. поміщикам. Скандал, що вибухнув навколо мертвих душ, початий на балі в губернатора Новосибірським і підкріплений переляканою Коробочкою, переростає в грандіозну містерію фантастичної російської дійсності миколаївського часу й, ширше, відповідає духу російського національного характеру, а також сутності історичного процесу, як розуміє їхній Гоголь, зв’язуючи те й інше з незбагненним і грізним Провидінням. (Порівн. слова Гоголя: «плітка плететься чортом, а не людиною. Людина від ледарства або сглупа брякне слово без змісту < …> слово піде гуляти < …> і помалу сплететься сама собою історія, без ведена всіх. Теперішнього автора її безумно й відшукувати < …> геть усе обман, усе здається нам не тим, чим воно є на самій справі

Важко, важко жити нам, що забуває всяку хвилину, що будуть наші дії ревізувати Той, Кого нічим не підкупиш».) Далі Ч. у переказі «дами просто приємної» з’являється розбійником Ринальдо Ринальдини, «збройним від голови до ніг» і, що вимагає в Коробочки мертві душі, так що «все село збіглося, ребенки плачуть, все кричить, ніхто нікого не розуміє». «Дама приємна у всіх відносинах» вирішує, начебто Ч. скуповує мертві душі для того, щоб викрасти губернаторську дочку, а Ноздрев – напарник Ч., після чого «обидві дами відправилися кожна у свою сторону бунтувати місто». Зложилися дві ворожі партії: чоловіча й жіноча. Жіноча затверджувала, начебто Ч. «зважився на викрадення», тому що був одружений і його дружина написала лист губернаторові

Чоловіча прийняла Ч. одночасно за ревізора, за переодягненого Наполеона, що втік з острова Св.Олени, за безногого капітана Копейкина, що став отаманом зграї розбійників. Інспектор лікарської управи уявив, що мертві душі – це померлі від гарячки хворі внаслідок його недбалості; голова цивільної палати перелякався, що став повірником Плюшкина в оформленні міцності на «мертві душі»; чиновники згадали, як недавно сольвичегодские купці, загулявши, «ішли на смерть» устьсисольских купців, дали хабар суду, після чого суд виніс вердикт, начебто устьсисольские «умерли від вигару»; крім того, казенні селяни вбили засідателя земської поліції Дробяжкина за те, що той «бил-ді блудливо, як кішка».

Губернатор разом одержав два казенні папери про розшук фальшивомонетника й розбійника, тим і іншим міг виявитися Ч. У результаті всіх цих толков умер прокурор. В 2-м томі Ч. співвідноситься з антихристом, Русь розхитується ще сильніше, пущене слово викликає хвилювання розкольників («народився антихрист, що і мертвим не дає спокою, скуповуючи якісь мертві душі. Каялися й грішили й, під видом изловить антихриста, укокошили неантихристів»), а також бунти мужиків проти поміщиків і капітанів-справників, тому що «якісь бурлаки пропустили між ними слухи, що наступає такий час, що мужики повинні бути поміщики й нарядитися у фраки, а поміщики нарядитися в сіряки й будуть мужики».

Інша функція образа Ч.- эстетическая. Образ Ч. становлять метафори, пофарбовані в різному ступені те в епічні, то в іронічні, то в пародійні тони: «барка серед лютих хвиль» життя, «незначний хробак миру цього», «пухир на воді». Всупереч солідності, статечності, тілесній відчутності Ч. («був тяжеленек», «животик < …> барабан»), всупереч турботі про майбутніх нащадків і бажання стати зразковим поміщиком, сутність Ч.- мімікрія, протеичность, здатність приймати форму будь-якої посудини. Ч. міняє обличчя залежно від обстановки й співрозмовника, часто стаючи подобою того поміщика, з ким торгується: з Маниловим Ч. сладкогласен і попереджувальний, його мовлення, точно цукровий сироп; з Коробочкою тримається простіше й навіть обіцяє їй риса, приходячи в лють від її «дубинноголовости», із Собакевичем Ч. скупий і скупий, такий же «кулак», як сам Со-бакевич, обоє вони бачать друг у другу шахраїв; з Новосибірським Ч. тримається запанибратски, на «ти», висловлюючись про причини покупки складом самого Ноздрева: «Ох, який цікавий: йому всяку дрянь хотілося б пощупати рукою, так ще й понюхати!» Нарешті, у профіль Ч. «дуже здає на портрет Наполеона», тому що той «теж не можна сказати щоб занадто товстий, однак ж і не так щоб тонко».

Із цією особливістю образа Ч. нерозривно зв’язаний гоголівський мотив «дзеркала». Ч., немов дзеркало, убирає в себе інших героїв «Мертвих душ», містить у зародку всі істотні щиросердечні властивості цих персонажів. Так само, як Коробочка, що збирала в пестрядевие мішечки окремо целковики, полтиннички, чіт вертачки, Ч. зашиває в мішечок п’ять рублів. Подібно Манилову, Ч.- прекраснодушний мрійник, коли, побачивши в дорозі гарненьке, «як свеженькое яєчко», личко губернаторської дочки, починає мріяти про одруження й двохстах тисячах приданого, а на балі в губернатора майже закохується: «видно, і Чичикови на кілька хвилин у житті звертаються в поетів».

Pages: 1 2

Збережи - » Чичиков герой поеми Н. В. Гоголя «Мертві душі» . З'явився готовий твір.

Чичиков герой поеми Н. В. Гоголя «Мертві душі»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.