ЧИЧИКОВ ДІЛОК-НАБУВАЧ Микола Васильович Гоголь почав писати поему в 1895 році в Петербурзі по наполегливій раді Пушкіна. Після довгих скитаний по Європі Гоголь улаштувався в Римі, де цілком присвятив себе роботі над поемою. Її створення він розглядав як виконання клятви, даної їм Пушкіну, як здійснення письменницького боргу перед батьківщиною. В 1841 році поема була написана, але члени Московського цензурного комітету, яким він представили рукопис, прийшли в обурення від змісту добутку. Поема була заборонена, це були найважчі дні для Гоголя
Він звернувся по допомогу до Бєлінського, і той зробив все можливе, щоб, минаючи цензуру, надрукувати поему. Гоголь знав, як поставляться до його праці представники правлячих станів, але вважав своїм обов’язком перед Росією й народом “показати, хоча з одному боку, всю Русь”. Гоголь спочатку хотів зобразити всю Русь із одному боку, а вийшла картина небувалого, різнобічного охоплення явищ
Гоголівський Чичиков образ незвичайний, швидше за все й не образ, а якась сверхмагическая сила. Майже протягом усього першого тому Чичиков невловимий, як для поліції, так і для людей, з якими йому доводилося зіштовхуватися. Із самого початку Гоголь представляє свого героя так, що ми не можемо сказати про нього щось конкретне. “У бричці сидів пан, не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не можна сказати, щоб старо, однак і не так, щоб молодо,” пише Гоголь. У почуттях Гоголя до Чичикову вкладене відношення письменника до Росії того часу
Питання, куди йде Росія, що займала Гоголя, увесь час змушує занурювати Чичикова в порівняльні ситуації, зіштовхувати герад з мертвими душами”. Гоголь будує поему у двох порівняльних, що розвиваються ракурсах, зображуючи мертву Росію, Росію поміщиків і чиновників губернського міста, і досліджує прихожу їй на зміну Росію Чичиковых. Росія Чичиковых, представлена в поемі одним героєм, набагато більше важлива для розуміння авторського осудливого сміху. Життя Чичикову дісталася нелегка
Рано залишившись без батьківської підтримки, наш герой був змушений пробиватися своїм розумом, манерами, увічливістю, тим більше, що особливими талантами він не блищав. Назавжди запам’ятавши кличе батька, “а пущі всього бережи копійку, копійкою все прошибиш”, Чичиков всі свої сили підкоряє службовій діяльності й складанню копійки. Гоголь малює Чичикова так, що ми не можемо зрозуміти, що представляє із себе ця людина
Гоголь пише: “Про себе приїжджий, як здавалося, уникав багато говорити, і якщо ж говорив, то якимись загальними місцями, і з помітною скромністю”. Єдине, чим Гоголь пожвавлює свого героя, це почуття страху, властивій кожній людині. Мабуть, один тільки Ноздрев довільно догадується про сутність Чичикова, тому що сам негідник. “Адже ти великий шахрай, дозволь мені це сказати тобі по дружбі
Якби я був твоїм начальником, то я б тебе повісив на першому дереві,” радісно репетує Ноздрев. І Ноздрев, і Чичиков авантюристи, тільки в різних планах. Жадібність погубила Чичикова, і залишився один раз Павло Іванович без посади, без капіталу в п’ятсот тисяч, без того, що вже обіцяло йому успіх. Гарна риса Чичикова це вміння не сумувати. Його життєва філософія зводиться до принципу: “Зачепив поволок, зірвалося не запитуй”.
Уже ці невеликі штрихи, зроблені з портрета Чичикова, говорять про те, що особистістю він був неабиякої, широкої в планах і щиросердої в авантюрі. Дрібні плани уживались у ньому із жвавістю натури. Величезний досвід, накопичений за довгий час служби, особливо досвід у знанні людських душ, непереборна пристрасть до нагромадження засобів благополуччя не дозволили героєві після краху вдатися у відчай, а, навпроти, майже здійснити “блискучу ідею”, що відвідала Чичикова в дні зневіри. Шахрайська операція з “мертвими душами” обіцяла солідний капітал. Чичиковвеликолепный психолог, завдяки цьому він перевершує всіх поміщиків міста N. у їхніх сутнісних рисах: Манилова в прожектерстві й увічливості, Ноздрева у витонченості фантазії, Собакевича в скупості й індивідуалізмі, Плюшкина в “світлій жадібності”.
Чичиков як би виступає одночасно Маниловим, Новосибірським, Собакевичем і Плюшкиным у їхніх загальних рисах. “Каменем спотикання” Чичикова стала Коробочка, що перевершила Впав Иваныча в тупості й “дубиноголовости”. Хто б міг догадатися, що “чорт її смикне” приїхати в місто довідатися про ціну на мертву душу! Підлість “притягла” підлість і “захлинулася” у підлості. Чичиков терпить поразку
Так і хочеться помітити: знав би, де спіткнешся, соломку б підстелив! Товариськість, хватка й твір з оллсоч © 2005 неймовірне чуття героя проте не завжди можуть підказати йому “тонкі місця”, тому що у величезній Русі часто неможливо розібратися, де кінчається одне й починається інше. Буржуазна епоха, що зріє в глибині поміщицької Росії, допомогла Чичикову придбати відмінні від інших героїв риси. Тому до вираження “Чичиков делецприобретатель”, можна було б додати “У російських умовах”. “Милий негідник” Чичикова все-таки залишається таким, якими б діловими якостями він не володів
И хоча багато хто говорять, що Чичиков славний малий, Чичиков не перестане бути ділком, у поняття якого на Русі вкладали завжди негативне значення. От чому ми разом з Гоголем випробовуємо легкий смуток щораз, коли ми зустрічаємося з Павлом Івановичем Чичиковым, одночасно симпатизуючи оптимізму Чичикова й обговорюючи предмет страсті героя гроші, які роблять його негідником
Збережи - » ЧИЧИКОВ - ДІЛОК-НАБУВАЧ . З'явився готовий твір.