жанрів. Він не шукає свого читача, він знає публіку й до неї звертається у своїх невибагливих гуморесках. Невипадкові і його численні псевдоніми: Людина без селеэенки, Антоша… Це м’який домашній гумор, що не претендує ні на що, крім жарту, зухвалу усмішку й тільки. І теми його ранніх оповідань прості й невибагливі: він висміює надмірне чиношанування, дурну пихатість… Але от отут-те й криється щось несподіване: теми оповіданнячок Антоші Чехонте осмислення знайомих нам центральних проблем російської літератури! Згадаємо “Смерть чиновника”. Герой, що випадково пчихнув на лисину начальника, вибачався-вибачався, та й помер зі страху. Але ж це чеховське переломлення теми “маленької людини”! Після гострого співчуття долі гоголівського Акакия Акакиевича, після відчуття нескінченної провини перед приниженими й ображеними героями Достоєвського Росія реготала над дурною й вульгарною смертю &copy A L L S o c h. r u маленького чиновника. Тому що співчували “братам меншим”,тобто адресувалися те не до них. Предметом інтересу й художнього осмислення Чехова стає новий шар життя, невідомий російській літературі. Він відкриває читачеві життя повсякденну, щоденну, знайому всім черзі рутинних побутових справ і міркувань, що проходить повз свідомість більшості: вона служить лише тлом для дійсно вирішальних, екстраординарних подій і здійснень. Чехів прагне звернути увагу читача на дні й годинники їм маленького обивательському існування, осмислити їх, почати жити усвідомлено. Таким чином, героєм Чехова стає людина, що діє заведенно, механічно, не пізнаючи життя й не усвідомлюючи себе в ній. І все життя цього героя проходить чекаючи якогось рішучого повороту, яскравої події. Але, коли ця подія дійсно відбувається, виявляється, що людина не може не тільки діяти сприяти сприятливому повороту долі або протистояти її удару; він не здатний навіть осмислити що відбувається: неопрацьована, недотепна свідомість “буксує”… І в результаті життя котиться далі вже прокладеним руслом до того останнього підсумку, що з повною ясністю доведе, що не відбувся ще одна людина, не сформувалася ще одна особистість, ще одне життя пройшло впустую… І вся його творчість сприймається саме як діагноз: ПАДІННЯ ПОЧУТТЯ ОСОБИСТОСТІ. Він писав приватне життя саме це стало художнім відкриттям. Під його пером література стала дзеркалом мінути, що має значення лише в житті й долі одного. конкретної людини. Чеховська Росія складається з питань, із сотень розгаданих і нерозгаданих доль. І лише із усього цієї безлічі, із сукупності штрихів, починають переглядати обрису картини. Персонажі Чехова утворять строкату юрбу, це люди різних доль і різних професій, їх займають різні проблеми від дрібних побутових турбот до серйозних філософських питань. Художня манера чехова не повчальна, йому претит пафос проповідника, учителі життя. Він виступає як свідок, як побутописець. В “Вишневому саду” Чехов не тільки створив образи людей, чиє життя довелося на переломну епоху, але запам’ятав сам Час у його русі. Хід історії є головний нерв комедії, її сюжет і зміст. Герой Чехова, як завжди, грає у власному житті другорядну роль. Але в “Вишневому саду” герої виявляються жертвами не приватних обставин і власної безвільності, а глобальних законів історії: діяльний і енергійний Лопахин такий же заручник часу, як пасивний Гаїв. П’єса побудована на унікальній ситуації, що стала улюбленої для всієї нової драми ХХ століття, це ситуація ПОРОГА. Ще нічого такого не відбувається, але є відчуття краю, безодні, у яку повинен звалитися людина. Система персонажів: герої і їхні ролі кожний з героїв сповідається, але в підсумку всі ці сповіді виявляються звернені в зал для глядачів, а не до партнерів по сцен У якийсь момент що сповідається розуміє, що самого головного пояснити не зможе. Так Аня ніколи не зрозуміє драми матері, а сама Любов Андріївна ніколи не зрозуміє її захоплення Петіними ідеями. Людина може певною мірою коректувати свою особистість, свої відносини з навколишніми. Але змінити свою роль він не може, як би далека вона йому не була. Невідповідність внутрішньої сутності героя тої соціально-історичної ролі яку він змушений грати, от драматична суть “Вишневому саду”. У комедії переплітаються кілька сюжетних ліній. Раніше всіх закінчується лінія роману, що не відбувся, Лопахина й Вари. Вона побудована на улюбленому чеховському прийомі: найбільше й охотнее всього говорять про те, чого ні, обговорюють подробиці, сперечаються про дріб’язки неіснуючого, не зауважуючи або свідомо з