Центральний персонаж трагедії А. С. Пушкіна «Борис Годунов» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Борис Годунов”

Пимон герой однієї сцени, п’ятої картини трагедії. Роль П. відносно невелика. Однак функція цього персонажа в розвитку сюжету, у зчепленнях ідей, образів – важлива й значна. Колізія трагедії в сцені з П. одержує істотні прояснення. З оповідання Шуйского в першій картині відомо про царевбивство, доконаному в Угличу, названий його винуватець – Борис Годунов. Але Шуйский – свідок непрямий, що застав на місці подій «свіжі сліди». Пимон єдиний серед персонажів очевидець, що бачив своїми очами зарізаного царевича, що чув власними вухами, як «під сокирою лиходії покаялися – і назвали Бориса». Для Шуйского загибель Димитрия тривіальна, як усяке політичне вбивство, яким немає числа.

У тих же поняттях мислить і Воротынский, хоча його реакція більше емоційна: «Жахливе лиходійство!» Зовсім інша (по тональності, за змістом) оцінка П.: «Об страшне, небачене горе!» Страшне й небаченим це горе є тому, що гріх Бориса лягає на всіх, до нього все виявляються дієприкметниковими, тому що «владыкою собі царевбивцю ми нарекли». У словах П. не просто моральна оцінка, у якій не можна відмовити самому Годунову (борошна совісті терзають і його). П. судить бытийственно: злочин зробив одна людина, а тримати відповідь треба всім. Має бути небачене горе, що йде на Русь, «теперішнє лихо державі московському». («Комедія про теперішнє лихо держави московського…» – одне із чорнових назв пушкінської трагедії.) П. ще не знає, як виявиться це горе, але його передчуття робить ченця милосердним. Тому він карає нащадкам бути смиренними: пускай вони, поминаючи своїх царів, «за гріхи, за темні деянья, Рятівника смиренно благають».

Отут виявляється істотна відмінність від «суду» Юродивого, що відмовив Борисові в молитві. Симетрія цих образів, П. і Юродивого, давно замічена й досліджена, зокрема, В. М. Що НеПам’ятає. Однак близькість персонажів не означає, що вони однаково виражають «глас народу», «глас божий». Реалізм Пушкіна в тім і складається, що кожний його герой має власний «глас». Драматургія сцени в келії Чудова монастиря будується на контрасті спокою П. (постійний епітет: «минуле спокійно й безмовно», «його спокійний вид», «спокійно зрить на правого й винних») і сум’яття Григорія, чий «спокій бесівське мечтанье тривожило».

У продовженні всієї сцени П. намагається переконати Отрепьева в даремності мирських утіх і в блаженстві чернечого служіння. Однак його спогаду про весело проведену молодість, про шумні бенкети й бойові сутички тільки розпікають уява Григорія. Оповідання ж про Димитрии, особливо необережне згадування – «він був би твій ровесник», – провокують «дивовижну думку», що визначить подальший хід подій. П. як би робить Григорія в самозванці, причому зовсім ненавмисно. У теорії драми така дія називається перипетією (відповідно до Аристотеля, «зміною робиться в протилежність»). Внаслідок перипетії зав’язка трагедії затягається в драматургічний вузол.

В опері М. П. Мусоргского «Борис Годунов» ( 1868-1872) роль П. була розширена. Йому композитор (і автор лібрето) передав оповідання Патріарха (п’ятнадцята картина трагедії – «Царська дума») про чудесне прозріння сліпого пастуха перед труною царевича Димитрия. В опері це оповідання треба після сцени з Юродивим (у трагедії – перед нею) і стає останнім ударом долі, що карає дітовбивця

Збережи - » Центральний персонаж трагедії А. С. Пушкіна «Борис Годунов» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Борис Годунов” . З'явився готовий твір.

Центральний персонаж трагедії А. С. Пушкіна «Борис Годунов» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Борис Годунов”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.