Прототипами для створення образа Каренина Толстому служили його гарний знайомий «розважливий» С. М.Сухотин, що пережив подібну сімейну драму, і свояк письменника А. М.Кузминский. Прийнято вважати, що прізвище персонажа «мовець» і походить від грецького слова «каренон» (голова), що підкреслює одну з основних рис характеру- безстрасність, перевага волі й упорядкованості поводження над почуттям. Однак образ К. далеко не так однозначний, і було б помилковим бачити в ньому лише «міністерську машину», як це представляється Ганні

На початку роману Олексій Олександрович Каренин - процвітаючий чиновник, що постійно піднімається по службі й зміцнювальне своє придворне й світське положення. Він досить впливовий і поважаємо в суспільстві за чесність, порядність, працьовитість, безпристрасність і справедливість. К. не відрізняється підкресленою світськістю й люб’язністю, але в той же час почасти пишається своєю бездоганністю й моральною перевагою. У відносинах до дружини й сина, щиро улюблен і близьким, К. дотримується іронічно-зневажливої манери, навмисно відстороняючись від них і тим заглушаючи можливі прояви справжніх почуттів. Будучи впевненим у собі й своїй сім’ї, він всі сили направляє на здійснення службових інтересів, де справжнє піклування про користь справи часто переплітається із честолюбством і марнославством

Каренин виявився нездатним відчути зміни у відношенні до нього дружини доти, поки не помітив реакції світла. У міру розвитку й поглиблення сімейної драми К. хоче знайти міцні основи свого поводження в сформованих умовах, по звичці намагаючись удатися до розумного рішення всіх питань, усе продумати, упорядкувати й підкорити цьому порядку поводження всіх учасників конфлікту

Але за зовнішньою лінією поводження ховається глибоко пережита К. трагедія й збентежений щиросердечний стан, що проривається при поясненні із дружиною смішною плутаниною в слові «перестраждав» («пелестрадал»), у коливаннях при рішенні про розлучення, у реакції на звістку про роди й хворобу Ганни. Гадан сухим і безпристрасним, К. виявляється здатним на справді християнське людинолюбство й прощення дружини і її коханця. Визнаючи своєї дочку Ганни, він, однак, потай сподівався на смерть дружини

Відносини із дружиною ще більше заплутуються від того, що К. занадто прямолінійно розуміє свої релігійні й моральні обов’язки стосовно занепалої дружини. Почуваючи себе нещасним, обманутим чоловіком, піднявшись до щирого жалю, К. поступово стає смішним в очах світла, втрачаючи одночасно й свій службовий престиж. Потреба почувати себе морально що вище нехтують його людей поступово змушує героя відсувати усе далі й далі бажання бути чесним перед самим собою. Це прагнення приводить до посилення релігійних почуттів і до зближення із кружком людей, що перебувають під впливом модних у той час у світлі релігійно-містичних настроїв, де герой у сутності втрачає волю

В інсценівках і екранізаціях роману роль К. грали Н. П.Хмелев (1937), Н. О.Гриценко (1968), Підлога Скофилд (1990).