Буддизм – релігійно-філософське навчання

Буддизм – релігійно-філософське навчання, що виникло в Індії в 6-5 століттях до н.е. Входить у Сань цзяо – одну із трьох головних религий Китаю. Засновник буддизму – індійський принц Сиддхартха Гаутама, що одержав згодом ім’я Будди, тобто пробудженого або проясненого. Буддизм виник на північному сході Індії в областях добрахманистской культури. Буддизм швидко поширився по всій Індії й досяг максимального розквіту наприкінці I тисячоріччя до н. е – початку I тисячоріччя н.е. Буддизм дуже вплинув на індуїзм, що відроджувався із брахманізму, однак був витиснутий індуїзмом і до XII століття н.е. практично зник з Індії. Основною причиною цього стало протиставлення ідей буддизму освяченому брахманізмом кастовому ладу. Одночасно, починаючи з III століття до н.е., воно охопив Південно-східну й Центральну Азію й частково Середню Азію й Сибір

Уже в перші сторіччя свого існування буддизм розділився на 18 сект, розбіжності між якими викликали скликання соборів у Раджагрихе в 447 г до н.е., у Вайшави в 367 г до н.е., у Паталирутре в 3 столітті до н.е. і привели на початку нашої ери до поділу буддизму на дві галузі: Хинаяну й Махаяну.

Хинаяна затвердилася в основному в південно-східних країнах і одержала назву південного буддизму, а Махаяна – у північних країнах, одержавши назву північного буддизму

Поширення буддизму сприяло створенню синкретичних культурних комплексів, сукупність яких утворить так звану буддійську культуру

Характерною рисою буддизму є його етико-практична спрямованість. Із самого почала буддизм виступив не тільки проти значення зовнішніх форм релігійного життя й насамперед ритуализма, але й проти абстрактно-догматичних шукань, властивих, зокрема, брахманийско-ведийской традиції. Як центральна проблема в буддизмі була висунута проблема буття особистості

Стрижннем змістуу буддизмуу проповідьь Буддии про чотир шляхетні істини. Роз’ясненню й розвитку цих положень і, зокрема, укладеному в них поданню про автономію особистості, присвячені всі побудови буддизму

Страждання й звільнення представлені в буддизмі як різні стани єдиного буття: страждання – стан буття виявленого, звільнення – невиявленого. Те й інше, будучи нероздільним, виступає, однак, у ранньому буддизмі як психологічна реальність, у розвинених формах буддизму – як космічна реальність

Звільнення буддизм уявляє собі насамперед як знищення бажань, точніше – угашение їхньої пристрасності. Буддійський принцип так званого середнього (серединного) шляхи рекомендує уникати крайностей – як потяга до почуттєвого задоволення, так і доконаного придушення цього потяга. У морально-емоційній сфері пануючої в буддизмі виявляється концепція терпимості, відносності, з позицій якої моральні приписання не є обов’язковими й можуть бути порушені

У буддизмі відсутнє поняття відповідальності й провини як чогось абсолютного, отраженьем цього є відсутність у буддизмі чіткої грані між ідеалами релігійної й світської моралі й, зокрема, зм’якшення або заперечення аскетизму в його звичайній формі. Моральний ідеал буддизму з’являється як абсолютне неспричинення шкоди навколишньої (ахинса) , що виникає із загальної м’якості, доброти, почуття доконаної задоволеності. В інтелектуальній сфері буддизму усувається розходження між почуттєвою й розумовою формами пізнання й установлюється практика так званого споглядального міркування (медитації) , результатом якого є переживання цілісності буття (нерозрізнення внутрішня й зовнішнього) , повна самозаглибленість. Практика споглядального міркування служить, таким чином, не стільки засобом пізнання миру, скільки одним з основних засобів перетворення психіки й психофізіології особистості. Як конкретний метод споглядального міркування особливо популярні дхьяни, що одержали назву буддійської йоги. Стан доконаної задоволеності й самозаглибленості, абсолютній незалежності внутрішнього буття – позитивний еквівалент угашения бажань – є звільнення, або нірвана

В основі буддизму лежить твердження принципу особистості, невіддільної від навколишнього світу, і визнання буття своєрідного психологічного процесу, у який виявляється залученим і мир. Результатом цього є відсутність у буддизмі протилежності суб’єкта й об’єкта, духу й матерії, змішання індивідуальне й космічне, психологічне й онтологічного й одночасне підкреслення особливих потенційних сил, що таяться в цілісності цього духовно-матеріального буття. Творчим початком, кінцевою причиною буття виявляється психічна активність людини, що визначає як утворення світобудови, так і його розпад: це вольове рішення “Я”, що розуміється як якась духовно-тілесна цілісність. З неабсолютного значення для буддизму всього існуючого безвідносно до суб’єкта, з відсутності творчих прагнень в особистості в буддизмі треба висновок, з одного боку, про те, що бог як вища істота іманентна людині й миру, з іншого боку – що в буддизмі немає потреби в богу як творці й рятівнику, тобто взагалі як безумовно верховній істоті, трансцендентній цієї спільності. Із цього випливає також відсутність у буддизмі дуалізму божественного й небожественного, бога й мира

Почавши із заперечення зовнішньої релігійності, буддизм у ході свого розвитку прийшов до її визнання. При цьому відбулося ототожнення вищої реальності буддизму – нірвани – з Буддою, що з уособлення морального ідеалу перетворився в його особисте втілення, ставши, таким чином, вищим об’єктом релігійних емоцій. Одночасно з космічним аспектом нірвани виникла космічна концепція Будди, сформульована в доктрині трикаи. Буддійський пантеон почав розростатися за рахунок введення в нього всякого роду міфологічних істот, так чи інакше асимілюються з буддизмом. Культ, що охоплює всі сторони життя буддиста, починаючи від сімейно-побутової й закінчуючи святами, особливо ускладнився в деяких плинах Махаяни, зокрема в ламаїзмі. Дуже рано в буддизмі з’явилася сангха – чернеча громада, з якої із часом виросла своєрідна релігійна організація

Найбільш впливова буддійська організація – створене в 1950 році всесвітнє братерство буддистів. Література буддизму велика й включає твору на впали, санскриті, гібридному санскриті, сингалезском, бірманському, кхмерском, китайській, японській і тибетській мовах

Будда Гаутама, відомий також як Шакьямуни, жив 2500 років тому в прикордонній області між Індією й Непалом. Він не був Творцем або Богом. Він був просто людиною, що зуміла зрозуміти життя, що є джерелом усіляких зовнішніх і внутрішніх проблем. Він зміг перебороти всі власні проблеми й обмеження й реалізувати всі свої можливості, щоб допомагати іншим найбільше ефективно. Так він став відомий як Будда, тобто той, хто є повністю проясненим. Він учив, що кожний може досягти цього, тому що кожний має здатності, можливостями або факторами, що дозволяють відбутися подібної трансформації, тобто кожний володіє “природою будди”. Кожний має розум, а значить здатністю розуміти й знати. Кожний має серце, а значить здатністю проявляти почуття стосовно інших. Кожний має здатність спілкування й певним рівнем енергії – здатністю діяти

Ці здатності є основним робочим матеріалом, наявним у кожного, включаючи тварин і комах, і хоча в окремих індивідуумів вони можуть бути обмежені, проте кожний може розвити свої здатності й перебороти обмеження з метою найбільш повної реалізації власних можливостей

Будда розумів, що всі люди неоднакові й мають різні характери й схильностями, і тому він ніколи не висував яку-небудь одну догматичну систему, а навчав різним системам і методам залежно від індивідуальності того, якого навчають,. Він завжди заохочував людей перевіряти їх на власному досвіді й нічого не приймати на віру. Буддизм розвивався в Індії в загальному контексті індійської філософії й релігії, що включала також індуїзм ч. джайнізм. Хоча буддизм має деякі загальні риси із цими религиями, проте існують принципові розходження

Насамперед у буддизмі на відміну від індуїзму не втримується ідея кастовості, але як було відзначено вище, утримується ідея рівності всіх людей з погляду володіння ними однаковими можливостями

Як і індуїзм, буддизм говорить про карму, але сама ідея карми тут зовсім інша. Це не ідея долі або долі, подібно ісламській ідеї кизмата, або божої волі. Цього немає ні в класичному індуїзмі, ні в буддизмі, хоча в. сучасному популярному індуїзмі вона іноді здобуває таке значення внаслідок впливу ісламу. У класичному індуїзмі ідея карми ближче до ідеї боргу. Люди народжуються в різних життєвих і соціальних умовах внаслідок приналежності до різних каст (до касти воїнів, правителів, слуг) або народжуються жінками. Їхня карма, або борг, – у специфічних життєвих ситуаціях додержуватися класичних зразків поводження, описаним в “Махабхарате” і “Рамаяне”, великих епічних добутках індуїстської Індії. Якщо хто-небудь діє, наприклад, як доконана дружина або доконаний слуга, тоді в майбутніх життях його положення, імовірно, буде краще.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Буддизм – релігійно-філософське навчання . З'явився готовий твір.

Буддизм – релігійно-філософське навчання





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.