На качану століття Велика Британія разом із США була наймогутнішою державою у світі. На 1900 р. вона, як і раніше, ще користувалася плодами своєї ранньої індустріалізації, адже на тої годину, крім Англії, лише США, Бельгія й Німеччина були повністю індустріалізованими.

Велика Британія посідала чільне місце за обсягами торгівлі та вивозу капіталу за кордон. Їй належало близько 40 % усього торговельного флоту, а зарубіжні капіталовкладення перевищували зарубіжні капіталовкладення Франції й Німеччини разом узятих. Величезні доходи від експлуатації колоній і володіння потужним торговельним флотом дозволяли Великій Британії вивозити «вільні» гроші за кордон

Англійський фунт стерлінгів залишався основною світовою валютою; його приймали до сплати всюди. Лондон був головним торговельним й фінансовим центром світу.

Проте на качану ХХ ст. стало очевидним сповільнення темпів економічного розвитку Британії. Година її домінування у світі завершувався. Допоки Англія залишалася провідною індустріальною державою, вона могла продавати вироблені нею товари по всій Європі. Та згодом промислова революція відбулася й в інших країнах, котрі тепер досягли високого рівня розвитку економіки. Відтак, необхідно було знаходити нові ринки сировини для заводів і фабрик, ринки для збуту промислових товарів та отримання дешевої робочої сили. Економічно потужні США й особливо Німеччина не лише самі перестали залежати від британських товарів, алі й почали конкурувати з нею на іноземних ринках і навіть у колоніях Британської імперії.

Промисловість Британії продовжувала зростати, алі оскільки англійські заводі були обладнані застарілим технічним устаткуванням, за найважливішими показниками промислового розвитку Англія почала відставати не лише від США, а й від свого європейського конкурента - Німеччини.

За обсягами виплавки сталі Англію обігнали Німеччина та США, за виробництвом чавуну, видобутком кам’яного вугілля - США. Завдяки досконалішому технічному устаткуванню й підвищенню продуктивності праці американські й німецькі товари стали коштувати дешевше, ніж англійські, а відтак попит на них неухильно зростав. У сільському господарстві Великої Британії переважало дрібне селянське господарство, разом з тім зберігалася (особливо в Ірландії) велика земельна власність. Британія вже не могла задовольняти харчові споживи свого населення, тому значну частину продуктів і сільськогосподарської сировини купувала в інших країнах.