Богородская О. Е, Будник Г. А. про хрещення Русі

Початок Поширення християнства в землях східних слов’ян.

Для того, щоб відповістити на запитання про те, коли почалося зближення східних слов’ян із християнством, треба насамперед визначити, як ішла від греко-римського миру хвиля християнства, за словами древніх книг, "до нашої мови російського".

Загальновизнаною датою створення Російської православної церкви є 988 рік – хрещення Русі князем Володимиром, що свідомо вибрав християнство державною релігією.

Однак літописні джерела, відомості церковних письменників перших століть християнства, археологічні дані свідчать, що християнство стало проникати в східнослов’янські землі задовго до хрещення.

Початок цього процесу церковні джерела зв’язують із ім’ям Андрія Первозванного, що проповідував Новий завіт у землях Північного Причорномор’я в I в. н. е.

На початку IX в. ієрусалимський чернець Епифаний пройшов слідами апостола Андрія все узбережжя Чорного моря й усюди, від Синопа до Теодозії й Херсонеса, чув місцеві перекази про проповідь Первозванного й записував імена його учнів – перших єпископів заснованих їм церков. Імовірно, ці отримані Епифанием відомості перейшли й у російський літописний звід – "Повість минулих літ". У літописі розповідається, що Андрій проповідував на території Подніпров’я, водрузив хрест на місці майбутнього міста Києва, пророчивши народження великого православного міста: "На цих горах воссияет благодать Божия, буде місто великий і спорудить Бог багато церков". Відправившись нагору по Дніпрові, можливо, дійшов Андрій і до земель, де пізніше був заснований Новгород.

Більшість вітчизняних істориків уважають епізод відвідування апостолом Первозванным росіян земель легендою, що з’явилася в літописі під впливом церковних діячів.

Однак в історичній науці безперечним зізнається факт поступового знайомства слов’ян-язичників із християнством протягом всієї другої половини першого тисячоріччя. Безперервна й стійка хвиля християнства на землі східних слов’ян ішла через Крим і Візантію. Велике значення в поширенні нової віри серед східнослов’янських племен зіграв водний шлях, відомий як шлях "з варяг у греки".

Найбільш сприятливий час для поширення християнства серед східних слов’ян наступило в IX в., коли племена об’єдналися, утворивши єдину Давньоруську державу із центром у Києві; коли зміцніли зв’язку Київської Русі з іншими державами, особливо з Візантією.

Хрещення приймали деякі слов’янські дружинники, що брали участь у набігах на Візантійські володіння й торгували із християнами – греками (у ті часи професії воїна й купця звичайно збігалися). Існують відомості про хрещення київських правителів Аскольда й Дира відповідно до ув’язненого в 860 році договором "любові й миру" з Візантією.

Приналежність невеликої частини слов’янських одноплемінників до християнської віри довгий час не робила серйозного впливу на духовне й політичне життя слов’янських племен у цілому. Мова йшла, імовірно, лише про особистий вибір віри. Проте періодичні контакти, зіткнення найбільш діяльної й войовничої частини східнослов’янського суспільства із християнським миром, звичайно ж, сприяли поступовому його знайомству з новою релігією.

В X в. серед дружинників київських князів Олега й Ігоря також зустрічаються принявшие хрещення. Так, договір, ув’язнений Ігорем з Візантією (944 р.), підписали й воїни-язичники, і "хрещена Русь". Причому християни поставлені в документі на перше місце. Тобто християни займали високе положення в київському суспільстві.

Відомо, що тоді ж у Києві вже існувала християнська церква Іллі Пророка.

Особливо слід зазначити чітко зафіксований у джерелах факт хрещення княгині Ольги. Російський літопис зв’язує цю подію з візитом київської княгині в Константинополь, де Ольга вела переговори з імператором Костянтином Багрянородным. Прийняття нею християнства, безсумнівно, сприяло подальшому зміцненню зв’язків Києва з Візантією.

Проте, хоча Ольга й стала правителькою-християнкою, її піддані здебільшого зберігали вірність язичеським ідолам. Час правління Ольги і її сина Святослава (досить далекого від християнства, але не стремившегося насаджувати дороге його серцю язичество) було періодом щодо мирного співіснування двох релігійних систем.

Таким чином, протягом декількох сторіч відбувалася повільна християнізація Русі, що створила передумови для масового хрещення східних слов’ян наприкінці X в., у роки правління онука Ольги – князя Володимира Святославовича, що зробило християнство державною релігією.

Причини прийняття християнства на Русі як державна Релігія.

Вчасно правління Володимира Святославовича під владою київського князя перебувало вже більшість східнослов’янських племен. Владимир ще більше зміцнює політична єдність держави. Автономія племінних союзів, що ввійшли в нього, була ліквідована остаточно. Держава стала єдиним.

У цих умовах язичеське багатобожжя племінних вірувань перестає відповідати політичній структурі Київської Русі. Єдиній державі потрібна була і єдина релігія. Політична єдність потрібно була доповнити єдністю ідеологічним.

Не випадково Володимир, ставши великим князем, проводить язичеську релігійну реформу, створивши цілий пантеон язичеських богів на чолі з Перуном. Реформа не вдалася не тільки тому, що зустріла опір населення, язичество не задовольняло й верхівку Давньоруської держави.

До кінця X в. у давньоруських землях відбулися зміни в соціально-економічних відносинах. Виросло феодальне землеволодіння у вигляді князівських і боярських вотчин. Процес майнового розшарування населення приводив до поневолювання селян. Князям і боярам важливо було обґрунтувати всі свої власницькі права. Язичеська релігія на відміну від християнства не освячувала першості князівської влади, майнової й соціальної нерівності.

Крім того, прихильність язичеству згубно позначалася й на міжнародних зв’язках Русі з іншими державами. Християнські государі відмовлялися від династичних шлюбів з язичниками. Російські купці в християнських країнах піддавалися дискримінації по релігійних мотивах. Таким чином, наприкінці X в. устало питання про заміну язичества іншою релігією.

Вибір нової віри: легенди й думки істориків

Наш початковий літопис оповідає, що Володимир Святославович в 986 р. улаштовує знайомство з різними религиями. Багато релігійних посольств відвідали двір київського князя й пропонували йому свою віру: "німці" (католики) від тата, волзькі болгари (мусульмани), хазарські євреї й, нарешті, греки, чиї проповіді зробили на Володимира найбільше враження, як і розповідь російських послів, що вернулися з Константинополя.

Це "випробування вір" через послів і вирішило справу. Вибір Володимира впав на православ’я. Така літописна легенда. Слід зазначити, що тексти "Повести тимчасового років" складалися на рубежі XI – ХП вв., коли православ’я в Київській Русі вже міцно зміцнилося, природно, літописець не жалує фарб для зображення правильності й краси своєї релігії.

Чому ж у дійсності вибір припав на православ’я? Із приводу ісламу й іудаїзму можна з усією визначеністю сказати, що подібний варіант виключався, тому що багато специфічних обрядів, наприклад, заборона на вживання в їжу свинини, обрізання й ін., наявні в цих религиях, суперечили сформованим традиціям давньоруського народу. Владимир не міг вибрати й католицтво, тому що йому, імовірно, було гарно відомо про домагання тата римського на першість у християнському світі, про прагнення тата встати над світською владою.

З іншого боку, до кінця X в. православ’я на Русі, як ми вже відзначали, було гарно відомо. Київська Русь мала давні зв’язки із православною Візантією. Київські князі до Володимира, можливо, барилися із прийняттям християнства, тому що при тодішніх богословсько-юридичних поглядах византийцев прийняття віри з їхніх рук означало перехід перетвореного народу у васальну залежність від Візантії. Владимир вторгся у візантійські володіння в Криму, взяв Херсонес (Корсунь) і звідти вже диктував свої умови Константинополю. Ні про який васалітет у таких умовах не могло бути й мови.

Крім державного, політичного розрахунку у Володимира, імовірно, минулого й особисті мотиви для зміни віри: прагнення женитися на візантійській царівні Ганні – сестрі Константинопольського імператора.

Отже, саме християнство в його східному православному варіанті стало наприкінці X в. державною релігією Давньоруської держави.

Хрещення Русі. Подальше Поширення християнства в російських землях.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Богородская О. Е, Будник Г. А. про хрещення Русі . З'явився готовий твір.

Богородская О. Е, Будник Г. А. про хрещення Русі





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.