Блакитноокий - мене - наврочив сніговий співак. М. Цветаева Творчість М. Цветаевой - яскрава зірка, що спалахнула в російської поезії початку XX століття. Але вірно говорять: немає пророка у своїй Батьківщині. Рідна країна, так ніжно й вірно улюблена цим більшим поетом, не зуміла або не захотіла вчасно помітити потужний, самобутній, небачений талант М. Цветаевой, і тому доля Марини Іванівни була непростий, трагічної: вона не змогла прийняти Жовтневу революцію й була змушена емігрувати за границю

Роки, проведені там, наповнені для Цветаевой тугою за рідною країною, надією повернутися. Але повернення не принесло щастя: страчений чоловік (білий офіцер), дочка у в’язниці й - нескінченна самітність і нерозуміння. Але неприборкане поетичне серце й замолоду, і в дозрілих літах завжди відгукувалося на події, що відбуваються в країні, на долю Редины й своїх співвітчизників. М. Цветаева була Поетом з великої букви, і тому її завжди хвилювали життя й творчість поетів-сучасників, серед яких А. Блок завжди займав особливе місце. Його світорозуміння, пошуки ідеалу, глибока незадоволеність реальністю того часу були близькі молодий Цветаевой.

Ніжна примара, Лицар без докору, Ким ти покликаний У мою молоду життя? На думку М. Цветаевой, поети коштують над побутом і щоденністю, хоча й живуть серед звичайних людей. Саме їм дана здатність по-новому бачити сучасність, зв’язувати минуле й сьогодення, заглядати вбудущее.

Такий і Блок, з його вмінням передчувати прийдешні події, бачити сонце й хмари на небозводі Батьківщини. Ти проходиш на захід сонця, Ти побачиш вечірнє світло, Ти проходиш на захід сонця, И заметіль заметає слід. Цветаева називає Блоку прекрасним “божим праведником”, “світлі тихий моєї душі”, намагаючись пояснити, наскільки доріг для неї цей поет. У віршах Марини Іванівни, наповнених глибокою повагою й трепетним замилуванням, А. Блок з’являється перед нами не як її сучасник, а як людина, що живе поза часом і простором, громадянин миру, чий шлях неможливо осягти звичайним людям - настільки він великий і навіть святий

И по ім’ю не окликну, И руками не потягнуся. Восковому святому лику Тільки видали поклонюся. І Блоку, і Цветаевой було призначено жити в сложнейшее - перехідне - час, бути свідками загибелі старого миру й побудови нового, але, разом з тим, - і очевидцями голоду, хвороб, розрухи в масштабі цілої країни. Тому у віршах Цветаевой, присвячених Блоку, з’являється образ серафима, що глухим голосом, подібним до слабкого променя “крізь чорний морок адов”, говорить не тільки про свою любов до Росії і її людей, “сліпим і безіменним”, але й …ще про те, Які дні нас чекають, як бог обдурить, Як станеш сонце кликати - і як не встане…

А. Блок, на відміну від Марини Цветаевой,