Біографічні відомості. Євген Маланюк (1897 – 1968)

ЄВген Филимонович Маланюк – визначний поет і літературознавець, культуролог й автор мистецьких есе та історичних розвідок, палкий патріот України й гуманіст. Його творчість справляла велике враження не тільки на митців «празької школи», а й на всю українську лірику XX ст.

«Празька школа» – об’єднання письменників і поетів (літературна організація, що не

мала статуту, членства, структури), своєрідний творчий клуб, у якому обговорювалася

низка художніх, філософських, політичних ідей. Це українські поети, що творили в

Празі, Варшаві, Подєбрадах, Львові. Це були діти колишніх емігрантів або українські

письменники-емігранти, як сприйняли поразку революції 1917 р. як національну

ганьбу, були інтернован в табори (на території Польщі поблизу м. Каліша), спробували

об’єднати творчу енергію на основі художньої літератури. Через неприязне ставлення

Польщі доукраїнців більша частина митців емігрувала до Чехо Словаччини і навчалася

у вищих навчальних закладах (Українському вільному університеті Українському

педагогічному інституті ім. Драгоманова Українській господарчій академії таін )

Творчість «пражан» формувалася під впливом західної культури та іГторичного

минулого уХ^ського народу Для ниПула характерні Ііісої^^рикі

(позначена мудрГстю історії) характерна історюсофічна лірика

До «празької школи» належали Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олекса Стефанович, Олег Ольжич, Олена Теліга, Галя Мазуренко, Оксана Лятуринська, Іван Ірлявський та ін.

Біографічні відомості

• 20 січня 1897 р. – народився Євген Маланюк в селищі Архангород на Херсонщині (нині Кіровоградська обл.) в родині українців козацько-чумацького походження Батько майбутнього поета проводив просвітницьку роботу на селі, ставив вистави, організував читальню; мати захоплювалася поезією.

• 1914 р. – закінчив Єлисаветградське реальне училище, вступив до Петербурзького політехнічного інституту.

• 3 початком Першої світової війни Маланюк став слухачем Військової школи в Києві.

• 1916 р. – Маланюка направляють на Південно-Західний фронт.

• 1917 р. – перейшов на бік УНР, працював в Генеральному штабі України, став ад’ютантом генерала Василя Тютюнника.

• 1920 р. – інтернований до Польщі (табори біля Каліша). Погляди Є. Маланюка: література має формувати в читача національну свідомість і державницьку волю, не втрачаючи своєї мистецької самобутності й не стаючи ілюстрацією до партійної ідеології.

• 1923 р. – переїхха вд Чехії, ,ступив вд Української їосподарськоо їкадемії ї Подєбрадах на гідротехнічне відділення інженерного факультету. Після завершення навчання працює у Варшаві.

• Видання збірок «Стилет і стилос» (1925) і «Гербарій» (1926), у яких Є. Маланюк виявив себе як митець державницького мислення, що болісно роздумує над уроками й причинами втрати Україною незалежності. 1929 р. – організував літературне угруповання «Танк», редагував журнал «Мир», згодом співпрацював тільки з «Вісником» (під впливом Д. Донцова).

• Викладання математики, української мови в табірній гімназії у Регенсбурзі. Активно співпрацює з МУРом.

• 1949 р. – переїзд до Нью-Йорка. Заробляє на життя чорноробом, креслярем. Але активно працює на літературній ниві. Маланюк – почесний голова об’єднання українських письменників у діаспорі «Слово», дружить з поетами нью-йоркської групи.

• 16 лютого 1968 р. – помер Є. Ф. Маланюк, похований на нью-джерському цвинтарі Баунд-Брук, названому американськими українцями «нашим Пантеоном».

Огляд творчості

Творчість Євгена Маланюка поділяється на два періоди:

1) 1925 – 1943 рр.: вихід збірок «Стилет і стилос» (1925) і «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Вибрані поезії» (1943);

2) 1944 – 1968 рр.: збірки «Влада» (1951), «П’ята симфонія» (1954), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964, вийшла після смерті поета), «Перстень і посох» (1972).

Провідна тема творчості Євгена Маланюка – Україна, проблеми її державності в минулому, сучасному й майбутньому. Для поета образ Вітчизни постає найчастіше як символ степової Еллади. Змальовуючи його, поет висловлює цілу гаму почуттів: від захвату й болю за втраченим раєм рідної домівки до обурення й гіркої зневіри.

«Стилет і стилос»

Назву збірці дав провідний мотив, найвиразніше представлений у вірші «Стилет чи стилос? – не збагнув. Двояко…», у якій загострювалася проблематика світової літератури: що має бути визначальним у художній творчості – краса чи служіння суспільним інтересам?

Концепція мистецтва Маланюка – суспільно активна: завдання поета – служити Україні, втілювати загальнонаціональні ідеї:

Як в нації вождя нема, Тоді вожді її – поети!

Поет ставить слово як єдину зброю на сторожі української культури й державності, формування нового типу українця.

У поезіях збірки Є. Маланюк роздумує над творчою місією митця і його покликанням. Стилет і стилос, зброя і перо, сила і краса зливаються в єдиному образі, символізують боротьбу за ідеали народу, свідомий вибір і жертовне служіння красі й правді. Головна ідея – поет повинен безкомпромісно служити народові, формувати свідомість нації.

Поезія «Шевченко»

Є. Маланюк вважав Т. Г. Шевченка національно свідомим поетом, високо оцінював його роль в національному відродженні України після кількох століть рабства й стихійних бунтів. Це яскраво підтверджено у творі. Поезія написана у формі шекспірівського сонета.

Визначення «Кобзар Тарас», «трибун», «поет» є замалим для цієї гігантської постаті в українській історії, бо він є тим, «ким зайнялось і запалало» наше національне визволення.

Поезія «Сучасники» (1924)

(Із збірки «Стилет і стилос» )

Є. Маланюк пильно стежив за мистецьким життям; захоплювався лірикою Рильського і Тичини. Але після того, як Тичина почав писати за велінням компартії, Маланюк розчарувався в ньому.

Твір складається з двох частин: перша – присвячена М. Рильському, друга – П. Тичині.

Поет захоплюється внутрішньою культурою й шляхетністю поезій Рильського, назвавши його «алхіміком мудрих слів», який карбує «в коштовних ямбах вічний біль».

У другій частині твору Маланюк проголошує похвалу авторові «Сонячних кларнетів», якого вимірює космічними параметрами, уподібнюючи його слово до сурми архангела, який воскресив український народ.

Далі Маланюк з гірким болем констатує відхід Тичини від попередніх позицій до заідеологізованих поезій. Поет пише: «Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась… в окривавлений Жовтень – ясна обернулась Весна».

Представлені в кінці поезії образи дикого вітру в синіх степах, мертвого місяця, замогильного співу й божевільної Офелії в половецьких степах символізують руїну України, співцем якої був Тичина.

«Пам’яті Т. Осьмачки» (1962) (Із збірки «Серпень»)

Жанр: Епітафія.

Маланюк продовжив традицію античної поезії, коли надгробні промови складалися в поетичній формі і проголошувалися під час похорон.

Епітафія – траурне слово, надгробний напис.

Ідейно-художній зміст

Є. Маланюк високо оцінював мистецький талант Тодося Осьмачки, якого вважав поетом трагічної долі. Уражений до глибини душі звісткою про смерть митця, Євген Маланюк написав цей твір, висловивши особисте горе, силу переживань.

Не хочу – ні! – цих похорон,

Прости.

Хай тільки ворон тричі десь прокряче…

Народнопісенний символічний образ чорного ворона (як символ горя) поет вводить для того, щоб показати тугу за митцем на батьківщині (поховано Осьмачку на чужині).

Є. Маланюк вірить у духовне безсмертя Тодося Осьмачки, бо його життя було подвигом і він залишив нащадкам свій «вогнепальний» дух.

«Лист» («Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель…», 1972) (Із збірки «Перстень і посох») Жанр: Лірична епістола. За структурою висловлювання – ліричний монолог.

Епістола (від лат. «послання, лист») – літературний, переважно віршований, твір у формі листа, у якому автор викладає свої міркування з певних питань.

Ідейно-художній зміст

Автор звертається до України, сповідається їй, але Батьківщина його не чує, бо «німа»:

Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі Мстить, нагадуючи, що Тебе нема.

У поезії провідним є мотив туги за рідною землею. У творі розвивається ціла гама почуттів, страждань ліричного героя з приводу розлуки з Україною.

А пусті, нескінченні, бездонні ночі, А ворожі, навіки вже страчені дні.

Але поет вірить у краще, заради майбутнього своє країни він творить.

Збережи - » Біографічні відомості. Євген Маланюк (1897 – 1968) . З'явився готовий твір.

Біографічні відомості. Євген Маланюк (1897 – 1968)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.