30 березня 1609 року в листі своєму французькому другові Джакомо Бадоэру (Giacomo Badoer) Паоло Сарпи (Paolo Sarpi) з більшим жалем писав: "Я майже закинув природознавство й математику й, чесно говорячи, розум мій - чи те від старості, чи те від повсякденної суєти - став нездатним до цих наук. Ви б не повірили, скільки я втратив фізичних сил, щиросердечної рівноваги й жвавості розуму з тих пор, як почав писати політичні канцони" (1).

И проте, заняття політикою мали для нього величезне значення. Політична тема завжди актуальна, але в той час, а саме в другій половині 16 століття, особливу важливість надавало їй загострення відносин між Венеціанською Республікою й Папським Двором. Паоло Сарпи страждав через несправедливість існуючих порядків і своєї безпорадності вплинути на них. Колись, міркуючи про природу речей, він не випробовував таких щиросердечних борошн і внутрішніх протиріч. У його політичних канцонах перед нами з’являється реальна особистість автора, вимальовується його світогляд, особливості сприйняття навколишньої дійсності, його життєві цінності. Поступово ми розуміємо, якою неабиякою, екстраординарною особистістю був Паоло Сарпи.

Паоло Сарпи народився у Венеції 24 серпня 1552 року. Його батько, Франческо Сарпи (Francesco Sarpi), незабаром умер, і хлопчик переїхав до свого дядька, братові матері. Ізабелли Морелли (Isabella Morelli). Виховуючись у сім’ї дядька, церковного служителя й учителя, Паоло виявив свою обдарованість, надзвичайну пам’ять і глибину мислення. У юному віці він вступив у релігійний орден "Слуги Марії" і досить швидко зайняв там високе положення. В 1572 році Паоло Сарпи стає теологом при дворі в Мантуе, а також читає лекції по філософії й займається юриспруденцією. В 1574 році в Милане він співробітничає з Карло Барромео (Carlo Barromeo) - місцевим архієпископом, захопленим ідеями Реформації. В 1579 році Паоло Сарпи робить перші конкретні кроки по шляху Реформації: бере участь у розробці змін і внесенні нових положень в устав Ордена. У тому ж році його обирають головним повірником ордена "Слуги Марії" (Servi di Maria). В 1585 році він стає представником цього Ордена при папському дворі й протягом трьох наступного років живе в Римі, де зближається з Роберто Беллармино (Roberto Bellannino) з ордена "Компанія Ісуса" (Compagnia di Gesu), кардиналом Мачелло Червини (Marcello Cervini) і кардиналом Джамбаттиста Кастання (Giambattista Castagna) - яскравими представниками руху Реформації. В 1590 році Джанбаттиста Кастання стає Татом Урбано VII (Urbano VII), однак незабаром після обрання він умирає, несучи із собою надії Паоло на зміни в католицькій церкві. Перебуваючи в центрі католицтва, Сарпи пізнає нещирість і користолюбство церковників, їхню повну залежність від Тата. В 1588 році минає строк призначення Сарпи, і він назавжди залишає ненависну йому папське середовище й переїжджає у Венеціанську республіку, де були ще сильні демократичні ідеї

У наступне десятиліття він живе досить ізольовано від Римської церкви і її інститутів, не розділяючи окремих її принципів. У цей же час Паоло Сарпи, захоплений природничими науками, зав’язує переписку з падуанским учителем Галилео Галилеем (Galileo Galilei). Це спілкування дало наукові плоди: відповідаючи на один з листів Сарпи, Галилео Галилей задумався над питанням, чому тіла з різною масою падають із однакової висоти за те саме час, і 7 жовтня 1604 року сформулював актуальний і понині фізичний закон

В 1601 році Паоло Сарпи звертається до Синьйорії Венеціанської республіки із проханням про обрання його єпископом, сподіваючись на цьому пості мати більше можливостей для занять наукою. Помітимо, що в цьому звертанні не було ні слова про прагнення до служіння на благо церкви. Синьйорія Венеції пересилає запит на ім’я Тата й, природно, одержує відмову

У цей час у відносинах Венеціанської республіки з Папським двором відбуваються значні зміни: маючи певну волю в прийнятті рішень. Республіка вносить заборону на з побудову церков на своїй території, а також заборона на одержання майна церквою без згоди місцевого сенатора. Зрозуміло, що такий сепаратизм викликав негативну реакцію з боку Тата. Ситуацію збільшило те, що Венеціанська республіка самостійно проводила судові процеси над церковними діячами, не цікавлячись думкою папського двору. Найвищою крапкою цього конфлікту стало Ингердетто (Interdetto) - зречення Папського двору від Венеціанської республіки, що відбулося 17 квітня 1605 року. Це спричинило припинення співробітництва й усяких відносин з іншими католицькими державами. Венеціанські юристи замислюються над виниклою проблемою й міркують про законності обвинувачення Пали. Більшість із них вирішує не йти проти церкви, убраною майже безмежною владою

На цьому тлі виділяється фігура Паоло Сарпи, що теж був знавцем законів канонічного права. Він був серед деяких, що виступили в захист правоти Венеціанської республіки. 28 січня 1606 року він був вибраний на посаду теолога-канониста Республіки (teologo canonista della Repubblica). Таким чином, Паоло Сарпи включається в активне політичне життя. Він пише юридичні замітки (consuiti), які приносять йому європейську популярність. В одній з таких статей висловлюється думка, що оголошення Ингердетто було одноособовим рішенням Тата, і тому Сарпи звертається із проханням про скликання зборів для перегляду питання. Таким чином, він виступає за колегіальне рішення, принижуючи тим самим роль Пали. У відповідь на це його терміново викликають у Рим. Паоло Сарпи ігнорує цей виклик, і Папський двір відлучає його від церкви

У вересні 1606 року виходить у світло його робота "Міркування про цензурах Його Святості тата Пауло п’ятого над яснейшей Венеціанською республікою" (Considerazioni sopra le censure delta Santita di papa Paulo quinto contra la serenissima republica di Venezia). Помітимо, що всі статті Паоло Сарпи написані в захист Венеціанської республіки. В 1606 році він пише "Трактат про Ингердетто його Святості Пауло П’ятого" (Trattato dell»interdetto della Sanita» di Paulo Quinto) . Найбільше докладно питання про Ингердетто досліджений у роботі "Історія Ингердетто" (Istoria per 1»hiterdetto), початої в 1607 році

Восени 1607 року на Паоло Сарпи був зроблений замах: найманий убивця наніс йому три удари ножем у спину. Цей факт продемонстрував многим жорстокість і віроломство Папського двору. Популярність Сарпи зростає, все більше число людей захоплюється його ідеями. Після видужання в 1609 році Паоло Сарпи пише "Трактат про корисні матерії" (Trattato delle materie beneficiarie), що на жаль залишився незакінченим. Займаючи дипломатичний пост, Паоло Сарпи намагається відновити в Республіці нормальне релігійне життя, дистанцированную від Рима. В 1613 році він пише "Історію Триденского собору" (Istoria del concilia tridentino). Це історичний добуток з повним правом можна вважати головною працею його життя

Кінець життя людини, що посвятили всього себе служінню ідеї справедливості й добра, був сумний. Не зрозумілий і не оцінений по достоїнству співвітчизниками й відкинутий Папським двором, Паоло Сарпи помер на самоті 15 січня 1623 року

Літературна діяльність

Паоло Сарпи разом із Джордано Бруно (Giordano Bruno), Томмазо Кампанелла (Tommaso Campanella) і Галилео Галилеем формують окремий напрямок італійської літератури, що характеризується вільнодумством і незалежністю від церковних догм (libertа di pensiero).

Друга половина 16 століття є періодом реформації поглядів на мир, на природу й на саму людину. Колонізація Америки радикально змінила європейську свідомість: зростає інтерес до наук, обрії людських знань розширюються за межі Землі - розвивається астрономія, космологія. Характерною рисою освіченої людини того часу є енциклопедичність. Так, Паоло Сарпи був і вченим-природником, і церковним діячем, і юристом, і письменником. У свою чергу, Джордано Бруно був філософом, астрономом, літературознавцям і поетом, Томмазо Кампанелла - філософом, медиком, фізиком, письменником і істориком, Галилео Галилей - фізиком, астрономом, математиком і письменником. Це демонструє їхню спрагу до знань і прагнення до відкриття незвіданого. Кожний з перерахованих енциклопедистів у своїх літературних творах звертався до заборонених католицькою церквою темам, про які ще ніхто й ніколи не насмілювався писати. Цей сміливий і необхідний крок коштував їм важкою, але славної долі

Основною темою літературних творів Паоло Сарпи є церковна політика. Крім вищезгаданих трактатів і статей, інтерес представляють його листи й коментарі. Якийсь Минучио Минуччи (Minucio Minucci) в 1602 році написав "Історію ускоков" (Istoria degli Uscochi), а Паоло Сарпи в 1617 році створив її продовження "Додавання до історії ускоков" (Aggiunta all»Istoria degli Uscocchi), у якому освітив події війни 1615 року між Венеціанською республікою й патріаршеством Аквилеи.

Pages: 1 2