Білогірська міцність, у якій стояло проходити службу молодому Гриневу, перебувала «у сорока верстах від Оренбурга» і являла собою сільце, оточену бревенчатым забором. У воріт Гринев побачив «чавунну гармату; вулиці були тісні й криві; хати низки й большею частию покриті соломою». Сам комендант розташовувався в простому дерев’яному будиночку, вибудуваному на високому місці біля дерев’яної церкви.

Перша зустріч із комендантом зробила на парубка незвичайне враження: це був «старий бадьорий і високого зросту, у ковпаку й китаєвому халаті», він командував двадцятьома «старенькими інвалідами», вибудуваними «у фрунт». Не пройшло й декількох тижнів, як життя Гринева в Білогірській міцності стала для нього «не тільки сносною, але навіть і приятною». У будинку коменданта він «був прийнятий як рідний»; Іван Кузмич і його дружина були «люди самі поважні». Комендант вийшов в офіцери «із солдатських дітей», був людиною простим, малоосвіченим, але «чесним і добрим». Миронов ревно виконував свій борг, служачи імператриці й караючи її ворогів. Перед особою смерті він виявив незвичайну мужність.

Василиса Єгорівна, проста й привітна жінка, зустріла в міцності Петра Гринева начебто з ним «століття було знайоме». Вона й на справи служби «дивилася, як на свої хазяйські, і керувала міцністю так точно, як і своїм домком». Уже двадцять років вони із чоловіком жили в цій міцності. Вона звикла до військового Укладу життя, підданої небезпекам, і навіть у страшні Дні пугачевской смути вона не залишила чоловіка й не побоялася Розділити з ним долю.

У міцності зі своїми родителями жила Марья Іванівна, дочка капітана Миронова. Вона з дитинства була звична до такого життя, але, незважаючи на солдатське оточення, вона виросла тонкою, чутливою дівчиною. Самостійний розум, сміливість, здатність

До глибоких щирих почуттів, вірність даному слову - основні риси характеру Маші Мироновій. Заради любові й дружби вона здатна на теперішній героїзм. Вона подобається всім, хто неї знає, Савельич називає її «ангелом божим».

Старий слуга Гриневых, Савельич - уособлення яскравого народного характеру. Йому властиві правдивість, добродушність, мужність, людське достоїнство. Він самовіддано, служить своїм панам, всього його бажання, почуття й помисли підпорядковані хазяям. Він дивиться на все очами своїх хазяїв, і тому Пугачов для нього, простої людини, - лиходій і шахрай.

Населяли міцність люди й інший рід, протипоставленого «старої гвардії».

Офіцер Швабрин - представник знатного роду. Це типовий блискучий гвардійський офіцер, багатий дворянин, не позбавлений розуму, але получивший поверхневе утворення. Він розпещений, звик до того, що всі його бажання виконуються. До того ж Швабрин заздрісник, боягуз і нахабний егоїст, що став прихильником Пугачова, не з ідейних, а з корисливих міркувань.

В образах мешканців Білогірської міцності автор прагне донести до читачів свою думку про те, що «корінне» дворянство, що так багато зробило в державотворенні, відтиснуте від влади, що розчарувалося, зберігає в собі кращі станові властивості, а «нова знать» в особі Швабрина, що придбала політичну й економічну владу, позбавлена шляхетності, совісті, честі й любові до батьківщини.