Війна… Саме слово говорить про лихо й гору, про нещастя й сльози. Скільки людей загинуло під час цієї, страшної Великої Вітчизняної війни!.. Але, гинучи, вони знали, що борються за свою землю, &copy A L L S o c h. r u за своїх рідних і близьких. Смерть - це страшно, але набагато страшнее духовна загибель людини. Саме про це розповідає повість В. Распутіна “Живи й помни”.

Автор розкриває душу дезертира Андрія Гуськова. Ця людина була на війні, не раз був поранений і контужений. Але, виписавшись із госпіталю, Андрій відправився не у свою частину, а воровски пробрався в рідне село, ставши дезертиром

У повісті немає детективного сюжету, небагато героїв, але все це тільки підсилює наростаючий психологізм. В. Распутін спеціально в образі Андрія зображує звичайну людину із середніми розумовими й. духовними здатностями. Він не був боягузом, на фронті сумлінно виконував всі солдатські обов’язки

“Він боявся їхати на фронт, - говорить автор. - Усього себе, до останньої краплі й до останньої думки, він приготував для зустрічі з рідними - з батьком, матір’ю, Настеной - цим і жив, цим видужував і дихав, тільки це одне й знав… Як же назад, знову під кулі, під смерть, коли поруч, у своїй же стороні, в Сибіру?] Хіба це правильно, справедливо?

Йому б тільки єдині-єдину-єдине-єдина-один^-єдиний денек побувати будинку, угамувати душу - тоді він знову готовий на що завгодно”. Так, саме так хотів зробити Андрій. Але щось зламалося в ньому, щось змінилося

Дорога виявилася довгої, він звик до думки про неможливість повернення. Зрештою він спалює всі мости й стає дезертиром, а значить - злочинцем. Коли Андрій виявився біля рідного будинку, він усвідомив всю низькість свого вчинку, зрозумів, що відбулося щось страшне й тепер йому все життя має бути ховатися від людей. Саме в такому ключі найбільше часто витлумачується образ головного героя

Але варто враховувати, що Андрій ще занадто молодий, щоб зробитися героїчною людиною. Він і не збирався дезертирувати, але туга за рідним, сім’ї, рідному селу виявилася сильніше всього, і той самий день, що йому не дали для відпустки, стає фатальним. Ця повість не тільки про те, як солдат стає дезертиром. Вона ще й про жорстокість, що руйнує силі війни, що вбиває в людині почуття, бажання. Якщо це відбувається, людина може зовсім вільно стати героєм

Якщо ні, те туга, як правило, буде сильней. Тому Андрій Гуськов не просто зрадник, він - особистість, приречена на загибель із самого початку. Він слабшав, але чи можна його винити в слабості? Трагедія повести підсилюється за рахунок того, що гине в ній не тільки Андрій

Слідом за собою він веде й свою молоду дружину, і ще не народженої дитини. Настена - жінка, здатна пожертвувати всім, аби тільки кохана людина залишився живий. Але чоловіка свого, незважаючи на любов до нього, вона все-таки вважає вино ватым. Біль її підсилює можливий осуд односільчан. Як і її чоловік, Настена - жертва нищівної війни. Але якщо Андрія можна винити, то Настена - жертва безвинна

Вона готова прийняти на себе удар, підозри близьких, осуд сусідів, навіть покарання - все це викликає в читача безперечне співчуття. “Війна затримала Настенино щастя, але Настена й у війну вірила, що воно буде. От настане мир, повернеться Андрій, і все, що за ці роки зупинилося, знову рушить сместа.

Інакше Настена й не представляла своє життя. Але Андрій прийшов завчасно, раніше перемоги, і все переплутав, перемішав, збив зі свого порядку - про цьому Настена не могла не догадуватися. Тепер доводилося думати не про щастя - про іншому. А воно, налякавшись, відсунулося кудись, затьмарилося, заслонилось - ні шляхи йому, здавалося, звідти, ні надії”. Зруйновано подання про життя, а з ними й саме життя

Втративши опору в цьому вирі, Настена вибирає вир іншої: ріка забирає жінку до себе, звільняючи її від якого-небудь іншого вибору. Валентин Распутін, гуманіст по суті, у повісті “Живи й помни” малює антигуманну природу війни, що вбиває навіть на величезній відстані