Бібліографія роману у віршах «Спекторский»

До самого останнього часу наше літературознавство, по суті, зовсім заперечувало продуктивність онегинского жанру. Так, А.Г. Цейтлин писав, що “Євгенієві Онєгіну” призначено було залишитися єдиним зразком російського “роману у віршах” і що “романи у віршах після нього створювалися тільки епігонами”. Навіть якщо говорити про внежанровом вплив “Онєгіна” на російську літературу в цілому, що важко переоцінити, то й тут, на думку Ю.М. Лотмана, «онегинская» традиція незмінно супроводжувалася трансформацією образів, що має характер спрощення структурної природи тексту й введення її в рамки тих або інших літературних традицій”. Є також ряд свідчень про те, що А.А. Ахматова, “захоплюючись “Євгенієм Онєгіним”… визнавала, що він якоюсь мірою став мимовільною перешкодою для розвитку російської поеми.

Пропонована робота має, однак, своєю метою показати, що устояне переконання у відсутності жанрової традиції російського роману у віршах є щонайменше передчасним. За “Євгенієм Онєгіним” бачиться ціла група добутків, з яких інші ніяк не можуть бути прилічені до епігонського. Назвемо тут “Свіже преданье” Я. Полонского й “Відплата” А. Блоку, по ряду жанрових ознак відповідному роману у віршах. В 1920-і рр. написані також два помітних добутки: “Пушторг” И. Сельвинского й “Спекторский” Б. Пастернаку.

Порівняльною историческо-типологической характеристикою романів у віршах Пушкіна й Пастернаку ми й обмежимо своє завдання. Можливість зіставлення “Євгенія Онєгіна” і “Спекторского” підтримується широким впливом творчості й естетики Пушкіна на Пастернаку, завдяки чому наше завдання виявляється частиною більше загальної проблеми. Швидко відзначимо прямі переклики з Пушкіним у віршованому циклі Пастернаку “Теми й варіації”. Є й багато інших важливих зближень.

Почнемо із зовнішньої, але цікавої паралельності творчих історій обох романів у віршах. “Спекторский” писався з 1824-го по 1830 р., тобто рівно через сто років після “Онєгіна” (1823-1831). У центрі обох добутків - знаменні історичні катаклізми: 1825 р. в “Онєгіні” і 1917 р. в “Спекторском”. Правда, прямого зображення історії немає зовсім в “Онєгіні”, а в “Спекторском” воно відсунуто в глибину тексту. Але без визначального впливу корінних подій епохи обидва романи просто не відбулися б. Зближає добутку й те, що на крутих поворотах історії їхні головні герої не мають ясної перспективи: шляхи Онєгіна й Спекторского не вирішені, відкриті усередині художнього миру.

Як і личить щирому роману у віршах, “Спекторский”, на зразок “Онєгіна” виходив у світло вроздріб. Деякі із цих частин пізніше не ввійшли в остаточний текст, хоча, можливо, дещо “варто повернути”. Взагалі, питання про те, як друкувати текст “Спекторского”, переростає в проблему, до якої ми ще звернемося. По дивній аналогії з Пушкіним, що не включав у свій роман “Альбом Онєгіна” Пастернак вивів з тексту фрагмент “Із записок Спекторского”. Помітимо, що “Спекторский” тісно зв’язано не тільки з “Онєгіним”. Важливим наведенням на пізніше творчість Пушкіна був поданий “Спекторскому” у перших двох виданнях епіграф: “Були тут ворота…” Пушкін, “Мідний вершник”.

Ще кілька аналогій. Історія видання “Спекторского” поки що не прояснено, і схоже, що “білі плями” залишаться в ній так само, як і у творчій історії “Онєгіна”. Пастернак закінчував свій роман в Ірпеню, дачній місцевості під Києвом, де він, по власних словах, випробовував “доконаний захват”. Правда, було літо й замість болдинского самітності - більша компанія друзів. У листі до поета С. Спасскому (вересень, 1930) Пастернак писав: “Завдяки їхньому оточенню й рідкій безтурботності, що панувала в нашому колі, мені вдалося скінчити віршованого “Спекторского”, тобто він став схожий на книгу з початком і кінцем”. Оборотний тут увага на відзначену стихотворность роману й на усвідомлювані автором непогодженості фабули, що має значення для подальшого викладу. Крім закінчення “Спекторского”, з Ірпенем тематично зв’язаний змістовно глибокий вірш “Літо” (1930), що запам’ятало тодішні настрої його автора. Філософська кінцівка “Літа” розіграна на мотивах, що переплітаються, “Бенкету” Платона й “Бенкету під час чуми” Пушкіна, що ще раз намічає в момент закінчення “Спекторского” пушкінські теми, зокрема коло тем болдинской осіни.

Тепер перейдемо безпосередньо до зіставлення двох романів за ознаками жанру, додавши до цьому деякі стильові риси, що носять на собі жанрові відбитки.

По-перше, обидва романи маніфестують типову жанрову структуру, у якій з’єднані два самостійних і взаємозалежних плани - план автора й план героїв (5)*. По суті, перед нами оголений двуединий характер будь-якої художньої структури, але тільки тут як би злегка “виймаються” друг із друга перестворений образ зовнішнього миру й сугубо особистий мир поета. Ця відверто умовна “розщеплена подвійна дійсність” (6)* є характернейшей рисою “Євгенія Онєгіна” і досить яскраво виражена в “Спекторском”. По-друге, романи рухаються постійними перемиканнями із плану автора в план героїв і назад, але в “Онєгіні” ці перемикання більше помітні й багаторазові, чим в “Спекторском”, де вони не занадто різання й виявляються, скоріше, аналітичним шляхом. Так чи інакше, своєрідна “двустворчатость” “Онєгіна” сприймається як його жанрова домінанта або, щонайменше, одна з домінант.

По онегинскому зразку будується в “Спекторском” образ автора, тобто сполучається в одній особі творець, оповідач і персонаж. Правда, аспект творця в Пастернаку, порівняно з Пушкіним, пригашений, і, відповідно, скорочений план автометаописания, настільки барвистий в “Онєгіні” (7)*. Це залежить, зокрема, від того, що в “Спекторском” фабула розгортається як оповідання дійсно случившихся подіях, а не свідомо складених, як у пушкінському романі. Втім, пряма присутність автора скорочена й в аспекті персонажа порівняно з “Онєгіним”. Авторський образ в “Спекторском” композиційно оперізує текст, почасти нагадуючи подібний прийом у восьмому розділі “Онєгіна”. На початку роману в Пастернаку більше виступає аспект творця:

Тоді в дозвілля, що звільнилося,
Я став писати Спекторского, з отвички
Зайнявшись людиною без заслуг,
Дружившим з вищезгаданою москвичкою
“Москвичка” - головна героїня роману, поетеса Марія Ільїна, що любив і з якої непредвиденно розстався молодий філолог Сергій Спекторский. Наприкінці роману автор як персонаж робиться свідком зустрічі героя з його раннім захопленням - Ольгою Бухтеевой, що тепер стала революціонеркою:
Я пам’ятаю ніч, і пам’ятаю друга у фарбі,
И пам’ятаю плошки вутлий ґнотик
Він изгибался, точно хід розв’язки
Його по гладі масла вітром тяг
Мені впало в око, з який фриволью
Мимовільний вздрог посмішкою погася,
Вона жартуючи обдернула револьвер
И в цьому жесті виразилася вся

Разом з тим спрощена структура образа автора в “Спекторском” порівняно з “Онєгіним” не зменшує ліричної окрашенности тексту. Ліризму в Пастернаку, мабуть, навіть більше, ніж у Пушкіна, тому що авторська эмотивность майже повсюдно розлита по тексту роману. Через це, до речі, “Спекторскому”, особливо під час його появи, часто відмовляли в романности. І дарма, тому що Пастернак у дусі своєї ранньої манери тонко уникав відкритого ліризму, відзначаючи в опозиції “людин - мир” знаком духовної активності другий член замість першого. При подібному переверненому ступені активності в Пастернаку в “Спекторском” діють насамперед не персонажі, не їх найближчі побутові обставини, а сили природи, зміна пір року, міський пейзаж, інтер’єр і предмети інтер’єра, метонімічно “перехвативающие” стан і навіть соціально-історична доля героя. У цитованому чотиривірші

Я пам’ятаю ніч, і пам’ятаю друга у фарбі,
И пам’ятаю плошки вутлий ґнотик
Він изгибался, точно хід розв’язки
Його по гладі масла вітром тяг -

на першому плані образ “вутлого ґнотика”, що, однак, є зовсім не деталлю картини, але схованим порівнянням або, краще сказати, уподібненням героєві. “Ґнотик” фактично заміщає “друга у фарбі”, що горить від зніяковілості, тобто самого Спекторского з його розгубленістю, з його непротивленням вихру подій, що налетіли. Але головне тут не зниження героя, хоча є й це, а вписування його у величезний мир, де він рівноправний з більшим і малим, де він з усім зв’язаний і ні від чого не відділений.

Взагалі, численні описи в “Спекторском” є не стільки тлом для дії, скільки самою дією або його змістом, таємною пружиною. Природа творить історію й індивідуальні долі, і тому природно, коли автор, приступаючи до оповідання про долю інтелігента в передреволюційну й революційну епоху, у такий спосіб пише про свої наміри: