Слово «біблія» означає «книга». Це древній пам’ятник писемності, увібравши історичних фактів, народних легенд, ритуальних приписань і міфів. Нерівноцінні добутки, що склали весь цей звід, створювалися протягом цілого тисячоріччя- з XIII століття до н.е. по II століття н.е. До того ж джерела багатьох сюжетів сходять до ще більш сивих часів. Наприклад, історія створення миру або оповідання про потоп були викладені значно раніше в аккадской епічній поемі «Гильгамеш» (XXII- XVIII вв. до н.е.), заснованої на вавилонській міфології.

Знання біблійних міфів необхідно для загального культурного розвитку, оскільки вони відбилися в літературі й мистецтві різних країн. Наукове розуміння Біблії особливо важливо в атеїстичному вихованні. Крім того, потрібно враховувати, що біблійний фольклор і сам по собі має неминущу цінність.

Живий виклад старозавітних легенд супроводжується вдумливим історичним коментарем. «Мені важливо було,- підкреслює автор,- щоб читачі познайомилися зі змістом Біблії й зрозуміли її так, як пояснює її сучасна наука». Ту ж ціль Косидовский переслідує й в історичному аналізі новозавітних легенд: «Сказання євангелістів», пров. Э. Гессен.

Переведена ще одна книга 3. Косидовского «Коли сонце було богом» [1970] -серія науково-художніх нарисів з історії великих археологічних відкриттів, що дозволили вивчити вірування, культуру й писемність древніх цивілізацій Землі, у тому числі народів Двуречья, де створювалися «Гильгамеш» і Біблія. З багатою й самобутньою культурою знайомить давньоіндійський національний епос «Махабхарата», виникнення якого відносять до IV століття до н.е. Це грандіозний звід героїчних сказань, новел, байок, притч, легенд, діалогів, повчальних міркувань, що дають у сукупності вичерпне відображення народного досвіду й знань, міфологічних і релігійних подань, соціальних і політичних відносин, моральних і філософських поглядів древніх індійців. Всі різнорідні елементи епосу зв’язуються в одне ціле композицією, що обрамляє,1.

Поема В. А. Жуковського «Наль і Дамаянти» (1844) являє собою виклад одного епізоду з «Махабхараты», що стали в Індії улюбленою народною повістю. У поемі розповідається про пригоди пануючи Наля, що проиграли в кості своє царство й покинувшего віддана дружина Дамаянти, що виявила в життєвих негодах таку ж вірність і самовідданість, як Пенелопа в «Одиссее». Вільний переклад Жуковського, зроблений з німецького перекладу Ф. Рюккерта, багато разів видавався для дітей старшого віку.

Не менш популярна давньоіндійська героїчна поема «Рамаяна», що виникла більше 2000 років тому. Тут говориться про великі діяння й подвиги царського сина Рами, нащадка Сонця, що перемогло після багатьох пригод десятиглавого демона Равану, що викрав і тримав в ув’язненні дружину Рами, прекрасну Ситу.

«Рамаяна» шанується в Індії поряд з «Махабхаратой», як скарбниця народної мудрості й традиційне джерело сюжетів для театральних подань. «Рамаяна», переведена із санскриту на всі мови миру, кілька разів виходила в нашій країні в обробках для юнацтва. Прозаїчний виклад поеми - «Сказання про Раму» [1958] - випущено в перекладі з мови гінді для дітей середнього віку. Автор викладу, прогресивний індійський письменник Премо Чанд (див. про нього на с. 283), поэтично й у доступній формі передав основні епізоди «Рамаяны» (предисл. Н. Гусєвій: «Давньоіндійське сказання про подвиг Рами»).

З індійської оповідальної прози одержав поширення збірник притч «Хитопадеша, або Корисні наставляння» (створене на санскриті в період між X і XIV вв). В основу перекладу, виконаного Вл. Быковым і Р. Хробакової [1958] , покладене видання «Хитопадеши» для дітей мовою гінді. Цей збірник притч і цікавих історій, розказаних нібито тваринами твариною й преподаних у вигляді хитромудрих повчань мудрецем Вишну Шармой розпещеним синам раджі, сходить до ще більш древнього збірника казок і байок про тварин «Панчатантре» (III - IV вв.), що значить «Пятикнижие». Обидва збірники протягом багатьох століть користуються величезною популярністю - теж переведені майже на всі мови Сходу й Заходу, у тому числі й на росіянин.

Митецьке обрамлення надає «Хитопадеше» композиційну стрункість. Одна історія непомітно випливає з іншої, сплітається із третьої, четвертої, пятой і т.д., і в такий спосіб сотні коротких оповідань зв’язуються в одне ціле. Книга розпадається на кілька циклів: «Про вірну дружбу», «Про сварку друзів», «Про війну», «Про світ». Кожна притча постачена епіграфом: «Жадібність ніколи не приводить до добра», «Те, що не можна зробити силою, легко можна зробити за допомогою хитрості», «Хіба можна вважати сильним того, у кого немає друзів?» і т.п. Багато сюжетів з «Панчатантры» і «Хитопадеши» перейшли згодом у європейську літературу.