Безвинно репресованих і замучених у роки сталінського терору

Величезна праця проробив Олександр Солженицин у своєму «Архіпелазі Гулаге». У післямові до книги він говорить: «Не тому я припинив роботу, що порахував книгу

Кінченої, а тому, що не залишилося більше на неї життя. Не тільки прошу я про полегкість, але крикнути хочу: як наступить пора, можливість – зберіться, друзі, що уцелели, добре знаючі, так напишіть поруч із цієї ще коментар…» Тридцять че -

Тире року пройшло з тої пори, як написані, ні, вибиті на

Серце, ці слова. Уже й сам Солженицин правил книгу за кордоном, вийшли десятки нових свідчень, а заклик цей залишиться, видно, на довгі десятиліття й до сучасників тих трагедій, і до нащадків, перед якими відкриються, нарешті, архіви

Катів. Адже навіть число жертв невідомо!.. Перемога демократії в серпні 1991 року дає надію, що архіви незабаром будуть відкриті

И тому бачаться мені не зовсім вірними слова вже згаданого письменника Знаменского:»Та й скільки треба було сказати про минуле, мені здається, уже сказано й А. И.Солженициним, і в «Колимских оповіданнях» Варлама Шаламова, і в повісті «Барельєф на скелі» Алдан – Семенова. Та й сам я 25 років тому, у роки так званої відлиги, віддав данину цій темі; моя повість про табори за назвою «Без покаяння»… надрукована в журналі «Північ» (N10, 1988 р.)». Ні, я думаю, ще повинні потрудитися й свідки, і письменники, і історики. Про сталінських жертв і катів написали вже багато. Відзначу, що вийшло продовження роману «Діти Арбата» А. Рибакова «Тридцять п’ятий і інший роки», у якому багато сторінок приділено таємним пружинам підготовки й проведення процесів 30 – х років над колишніми керівниками більшовицької партії

Думаючи про сталінський час, мимоволі переносишся думкою на революцію. І вона сьогодні бачиться багато в чому по – іншому. «Нам говорять, що російська революція нічого не принесла, що в нас убогість більша. Цілком правильно. Але… У нас є перспекти -

Ва, у нас видний вихід, є воля, бажання, ми бачимо перед собою шлях…» – так писав Н. Бухарин. Тепер ми замислюємося: що ж зробила із країною ця воля, куди привів цей шлях і де вихід. У пошуках відповіді починаємо звертатися до джерел, коктябрю.

Мені здається, що глибше всіх досліджує цю тему А. Солженицин. Причому ці питання зачіпаються в багатьох його книгах. Але головний добуток цього письменника про джерела й початок нашої революції – багатотомне «Червоне колесо». У нас уже надруковані частини його – «Август чотирнадцятого», «Жовтень шістнадцятого». Друкується й чотиритомний «Березень сімнадцятого».

Олександр Ісайович продовжує напружено трудитися над епопеєю. Солженицин наполегливо не визнає не тільки Жовтневу, але й Лютневу революцію, уважаючи скинення монархії трагедією російського народу. Він затверджує, що мораль революції й революціонерів антигуманна й антилюдяна, лідери революційних партій, включаючи Леніна, безпринципні, думають насамперед про особисту владу. Не можна погодитися з ним, але й не прислухатися теж не можна, тим більше, що письменник використовує величезне число фактів і історичних свідчень. Хотілося відзначити, що цей видатний письменник уже дав згоду повернутися на Батьківщину

Подібні міркування про революцію є й у спогадах письменника Олега Волкова «Занурення в тьму». Автор, інтелігент і патріот у кращому розумінні слова, провів у в’язницях і посиланнях 28 років. Він пише: « За ті два із зайвим року, що батько прожив після революції, уже чітко й безповоротно визначилося: мужик, що приборкується круто, і трохи, що загнуздується м’якше робітник, повинні були ототожнювати себе із владою. Але говорити про це, викривати самозванство й обман, розтлумачувати, що залізні ґрати нових порядків ведуть до поневолювання й утворення олігархії, уже було не можна. Та й даремно…» чи Таку треба давати оцінку революції?! Важко сказати, остаточний вирок винесе тільки час. Особисто я не вважаю таку точку зору правильної, але й спростувати її складно: не забудеш адже ні про сталинщине, ні про глибоку сьогоднішню кризу. Ясно й те, що вивчати революцію й громадянську війну по фільмах «Ленін у Жовтні», «Чапаєв» або по поемах В. Маяковського «Володимир Ілліч Ленін» И «Добре» більше не можна. Чим більше ми довідаємося про цю епоху, тим самостійніше прийдемо до яким – те висновкам. Багато цікавого про цей час можна почерпнути в п’єсах Шатрова, романі Б. Пастернаку «Доктор Живаго», повести В. Гроссмана «Все тече» і інших

Якщо в оцінці революції є різкі розбіжності, те сталінську колективізацію засуджують усе. Та і як виправдати її, якщо вона привела до руйнування країни, загибелі мільйонів працьовитих хазяїв, до страшного голоду! І знову хочеться процитувати Олега Волкова про час, близькому до «великого перелому»:

«Тоді ще тільки налагоджували масове вивезення пограбованих мужиків у прірві пустельних роздоль Півночі. До пори до часу вихоплювали вибірково: обкладуть «індивідуальним» несплатним податком, виждуть маленько й оголосять саботажником. А тамлафа: конфіскуй майно й шпурляй у в’язницю!…»

Василь Белов розповідає нам про предколхозной село в романі «Кануни». Продовженням служить «Рік великого перелому, Хроніка 9 місяців», де описується початок колективізації. Одним із правдивих добутків про трагедію селянства в період коллетивизации є роман – хроніка Бориса Можаева «Мужики й баби». Письменник, опираючись на документи, показує, як формується й забирає влада той прошарок на селі, що благоденствує на руйнуванні й лиху односільчан і готова лютовать, щоб догодити начальству. Автор показує, що винуватці «перегинів» і «запаморочень від успіхів» ті, хто керував країною

Тема твору війни, здається, вивчена й описана в літературі досконально. Але раптом один із самих чесних наших письменників Віктор Астафьев, сам учасник війни, пише: «… до того, що написано про війну, я як солдат ніякого відношення не маю. Я був зовсім на іншій війні… Напівправда нас змучила…» Так, важко відвикати від звичних образів шляхетних радянських воїнів і знехтуваних ворогів, десятиліттями складних з військових книг і фільмів. От з газет ми довідаємося, що серед німецьких льотчиків було чимало таких, що збили по 100 і навіть по 300 радянських літаків. А наші герої Кожедуб і Покришкін – усього кілька десятків. Ще б! Виявляються, часом радянські курсанти налітували всього по 18 годин – і в бій! Та й самолеи, особливо в період війни, були неважливі. Костянтин Симонов в «Жив і мертвих» прекрасно описав, як гинули льотчики з – за той, що наші «яструбки» були «фанерні». Багато правди ми довідаємося про війну з роману В. Гроссмана «Життя й доля», з розмов солженицинских героїв – зеков, що були фронтовиків, у романі «У колі першому», в інших добутках наших письменників

У книгах сучасних авторів звучить прекрасна Тема твору охорони й заощадження нашої природи. Сергій Залигін уважає, що перед особою тої катастрофи й тої трагедії, що насувається на нас, уже сьогодні немає більше головного й істотного завдання,

Чим екологія. Можна було б назвати добутку Астафьева, Белова, Распутіна ( у тому числі і його останні – про Сибір і Байкал), Айтматова й багатьох інших. З темою охорони природи тісно замикаються й моральні проблеми, пошуки відповіді на «вічні» питання. Так, наприклад, у романі Чингиза Айтматова «Плаха» обидві теми – загибель природи й

Аморальність – доповнюють один одного. Піднімає теми загальнолюдських цінностей цей письменник і в новому своєму романі «Богоматір у снігах».

З моральних проблем письменників сильно хвилює моральне здичавіння частини нашої молоді. Це помітно навіть іноземцям. Один із закордонних журналістів пише:

«Люди Заходу…часом знають про деякі історичні події в Радянському

Сполучнику більше, ніж російська молодь. Така історична глухота… привела до розвитку покоління молодих, не знаючих ні лиходіїв, ні героїв і поклоняющихся хіба що зіркам західної доля – музики». Збурюванням і болем пронизана поема Андрія Вознесенська «Рів», у якій автор ставить до ганебного стовпа разорителей могил, покидьків, які заради наживи займаються тим, як пише поет у післямові, що копаються «у кістяках, поруч із живою дорогою, щоб кришити череп і кліщами видирати,

Коронки при світлі фар». «До чого ж повинен дійти людина, як розбещене повинне бути свідомість?!» – викликує й читач разом савтором.

Важко перелічити всі теми, які пролунали в кращих добутках останнього років. Все це свідчить про те, що «література наша йде зараз у ногу з перебудовою, виправдує своє призначення».

Збережи - » Безвинно репресованих і замучених у роки сталінського терору . З'явився готовий твір.

Безвинно репресованих і замучених у роки сталінського терору





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.