“Балади” Жуковського. Василь Андрійович Жуковський один із творців російської романтичної поезії. Російська літературна критика винятково високо оцінила значення його творчості. На думку Гуковского, він “відкрив російської поезії душу людську”. Романтизм часто протиставляє цивілізації недоторкану природу, природні людські відносини, простий уклад життя. Все це відбувається, імовірно, через невдоволення собою, навколишнім світом, непевності в можливість земного щастя

Ці настрої були властиві й Жуковському. Спрага знаходження гармонії з миром стане постійною супутницею поета й багато в чому визначить характер його творчості. Жуковського відрізняло постійне “прагнення за межі миру”.

Цим пояснюється його інтерес до такого жанру, як балада. Теперішнім сюрпризом для російського читача став добуток “Людмила”. В основу його фантастичного сюжету лягли середньовічні релігійні подання, віра в чудесний порятунок або погибель душі

Поета залучало все таємниче, звичайно сховане від людських очей. “Людмила” це вільний переклад. Взявши за основу сюжет балади німецького поета Бюргера “Ленора”, Жуковський створює свій оригінальний добуток. А в написаній пізніше баладі “Світлана” нам здається, що оживають “приданья старовини глибокої”. Стихія народного життя, фольклор стають для Жуковського джерелом високої поезії: Раз у водохресний вечорок Дівчини ворожили: твір саллсоч.

ру © 2005 За ворота черевичок, Знявши з ноги, кидали; Сніг пололи; під вікном Слухали; годували Рахунковим курку зерном… Ця балада стала більше популярної, чим “Людмила”, і Жуковського часто йменували “співаком Світлани”. Сюжет цього добутку трактований у рамках побутової сцени гадань дівчин “у водохресний вечорок”, що дало можливість поетові відтворити риси російського національного побуту, народних звичаїв, обрядів і так далі. Жуковський тонко й вірно передав стан душі дівчини, охопленої романтичним страхом перед можливими нічними чудесами й острахом за життя улюбленого: Робко в дзеркало дивиться: За її плечима Хтось, чудилося, блищить Яскравими очами…

Зайнявся від страху дух… Потім із чудесного миру героїня вертається в мир реальний. Але цей мир сильно ідеалізований поетом, що після щасливого возращения нареченого міркує про те, що нещастя бувають тільки в сні, а наяву завжди щастя: От балади користь моєї: “Кращий друг нам у житті сіяй Віра в проведенье. Благ зиждителя закон: Тут нещастя брехливий сон; Щастя пробужденье”.

Таким чином, наприкінці цього добутку Ж. підкреслює, що для торжества любові необхідна непохитна віра людини в провидіння. На відміну від Людмили, що втратила надію (”Небо до нас невблаганно; цар небесний нас забув…”), Світлана вірила до кінця

Ще одним дуже відомим добутком цього жанру є балада “Эолова арфа”. Балада написана в листопаді 1814 року, а надрукована в 1815 році. Автобіографічний сюжет “забороненої любові” (до Марії Андріївні Протасовой) убраний у форму балади в дусі “Пісень Оссиана”. Власні імена почасти також запозичені з “Пісень Оссиана”, наприклад, Морвена назва країни в одній з поем Оссиана.

Цікаве зауваження В. Г.Бєлінського про “Еолову арфу”: “…вона прекрасний і поетичний добуток, де зосереджений весь зміст, вся благоухающая принадність романтики Жуковського”. Поет досить вірно відбив вдачі замкового життя пізнього Середньовіччя. Але це тільки зовнішнє тло дії. Використовуючи сюжет, побудований на соціальній нерівності люблячої пари, поет підкреслює його тільки тому, що воно підсилює незадоволеність життям, височину й глибину переживань закоханих

У центрі його уваги щиросердечні переживання героїв, їхня ніжна любов, далека життєвих інтересів. Але така любов приречена на невдачу в реальних, земних умовах: И немає вуж Минваны… Коли від потоків, пагорбів і полів Сходять тумани… Те, що колись уважалося надбанням розуму, у Жуковського частина щиросердечного життя. Не тільки любов і дружба, але й філософія, мораль, соціальні аспекти життя стали предметами внутрішнього переживання

Твору Жуковського здобувають особистий характер, що надає особливий ліризм його поетичній творчості