Не всі солдати зустрінуть день переможний, Не всім прийти на святковий парад. Солдати смертні. Подвиги безсмертні. Не вмирає мужність солдатів. Б. Серман Майже шістдесят років країну опромінює світло перемоги у Великій Вітчизняній війні

Нелегкою ціною дісталася вона. Народ довгих тисяча чотириста вісімнадцять днів ішов дорогами найтяжкої з воєн, щоб урятувати свою Батьківщину й все людство від фашизму. Серцю кожного дороге свято Перемоги. Доріг пам’яттю синів і дочок, що віддала життя за волю, світле майбутнє своєї Батьківщини, пам’яттю про тих, хто, заліковуючи фронтові рани, піднімав країну з руїн, попелу

Сили кривавого фашизму обрушили на нашу країну вогненний шквал війни. Але народ рішуче перепинив шлях фашистської агресії. Згуртувавшись, він піднявся на захист своєї країни, своєї волі, своїх життєвих ідеалів. Безсмертний подвиг тих, хто боровся й переміг фашизм. Цей подвиг буде жити ввеках.

Ідуть роки… Створюються всі нові й нові добутки про тих важкі для країни роках. Читаючи книги про війну, ми виявляємося там, тому що у свою годину в тім просторі війни були наші діди, прадіди або батьки й не чия-нибудь, а їхня кров тече в наших жилах, і не чия-нибудь, а їхня пам’ять озивається в нас, якщо не відучилися почувати глибоко й сильно. Ми не бачили війни, але ми знаємо про неї, тому що ми повинні знати, якою ціною було завойоване щастя

Ми зобов’язані пам’ятати про тих майже дівчинках з повісті Бориса Васильєва «А зорі тут тихі…», які пішли захищати свою Батьківщину. Хіба їм носити чоловічі чоботи й гімнастерки, хіба їм у руках тримати автомати? Звичайно, немає. І у своєму творі я хочу розповісти про повість Васильєва

Повість «А зорі тут тихі…» розповідає про далекі події 1942 року. У розташування зе-нитно-кулеметної батареї, який командує старшина Васков, закидають німецьких диверсантів, а в нього під початком тільки дівчини-зенітниці. Старшина виділяє п’ять дівчин і, командуючи своєю бойовою одиницею, думаючи, що німців набагато менше, вирішує знищити німецьких загарбників. Завдання Васков виконує, щоправда, занадто дорогою ціною

Невисокої думки були про свого командира дівчини: «Пеньок замшілий, у запасі двадцять слів, та й ті з Уставу». Небезпека зблизила всіх шістьох, змінивши думку про старшину. Безсумнівно, Васков - стрижень оповідання. Він увібрав у себе кращі якості воїна, готового підставити себе під кулі, але тільки врятувати дівчин

Помічником старшини в групі був сержант Осянина. Васков відразу виділив її серед інших: «…строга, не сміється ніколи». Осянина гине останньої з дівчин, поранена вживот.

Перед смертю дівчина розповідає про те, що в неї маленька дитина. Його вона довіряє старшині, як найдорожчій людині. Руда красуня Комелькова тричі рятує групу. Перший раз у сцені в протоки. У другий - урятувала від смерті старшину, коли на нього насел німець

У третій - прийняла вогонь на себе, повівши від пораненої Осяниной фашистів. Автор любується дівчиною: «Висока, руда, білошкіра. А ока дитячі - зелені, круглі, як блюдця». Товариське, бешкетне, любляче життя, Комелькова пожертвувала собою заради інших

На відміну від її Четвертак була маленької й непомітною. Старшина жалує її, як дитини, проявляє турботу й увагу, коли дівчина простудилася. Перебуває для неї й жарт. У дівчини кружляється голова після спирту. «Голова в мене побігла», - говорить вона старшині

- «Завтра наздоженеш». Особливу симпатію викликає в старшини Ліза Брич-Кина, спокійна, розважлива, так підходяща йому по характері. Та й старшина подобається Брички-Ний «твердою небагатослівністю й чоловічою обґрунтованістю». Страшною смертю вмирає Ліза, провалюючись у трясовину. Втім, смерть завжди страшна, у якому би виді вона не була

Ця книга зробила на мене дуже сильне враження. Я побачила, що дівчини не злякалися й не розгубилися. Ценою свого життя вони виконали свій борг перед Батьківщиною. Особливо захоплює мене подвиг Жені Комельковой.

Вона бореться з фашистами до останнього. Але смерть не владна над такими людьми, тому що вони відстоюють волю. Так, вони зробили подвиг. Вони вмирали, але не здавалися

Свідомість свого боргу перед Батьківщиною заглушало й почуття страху, і біль, і думки про смерть. Виходить, не беззвітна ця дія - подвиг, а переконаність у правоті й величі справи, за яке людина свідомо віддає своє життя. Воїни розуміли, що вони проливали свою кров, віддавали свої життя в ім’я торжества справедливості й заради життя на землі

Наші воїни знали, що необхідно перемогти це зло, цю жорстокість, цю люту банду вбивць і ґвалтівників. Інакше вони поневолять увесь світ. Бійці боролися за майбутнє, за людей, за правду й чисту совість миру. Тисячі людей не щадили себе, віддавали свої життя за праве діло

Вони виконали свій борг і перемогли фашизм. І ми пам’ятаємо, що вони перемогли для того, щоб ми могли жити під чистим небом і ясним сонцем. Вони виконали солдатський борг суворий И до кінця залишилися Батьківщині вірні. І ми в історію заглядаємо знову, Щоб день сьогоднішній виміряти вдень війни. М. Ножкин И нам © Алл Соч. РУ 2005 треба жити так, «щоб не було болісно боляче за безцільно прожиті роки».

Я думаю, ми будемо гідними спадкоємцями цих людей. І твердо обіцяємо: Не брехати, Не боятися, Вірним бути народу. Любити рідну землю-мати, Щоб за неї у вогонь і у воду. А якщо - Те й життя віддати. А. Твардовский