Предмет окремої розмови (яку проблематично вести в рамках однієї статті) можуть скласти питання обізнаності кожного нового автора твору про Мінотавра з уже наявними художніми версіями цього образу, характер творчих історій цих варіацій тощо (скажімо, особливо важливе з відомих причин урахування специфіки творчих історій повісті А.ЖІда, поезії Й.Бродського). Останнє може визначати місце названих мистецьких інтерпретацій у типологічному ряду мінотавріани. Так, високо оцінюючи обговорюване нами оповідання Х.Л.Борхеса.

Спроба окреслення за рядом критеріїв символікосмислової потужності образу Мінотавра в XX — початку XXI ст. засвідчує фактичну універсальність цієї структури й необмеженість її інсталяції в тіло культурного процесу. Отже, за 1) охопленням сфер суспільного й культурного життя образ Мінотавра є абсолютним: ключовим у літературі, кіномистецтві й філософії, вагомим у живопису і скульптурі, важливим в індустрії ігор, шоубізнесі, помітним у політиці й економіці (яскравий образ тут знаходить В.Пелевін: у його романі один італієць “…заявив, що Мінотавр — він говорив “Мондотавр” — це істота, фізичним тілом якої є доларова маса. Глупо вірити, що все керується через гроші — чому через, а не самими грошима? Мондотавр — це нечистий дух, який володарює над світом, примушуючи всіх без винятку людей блукати у сморідному лабіринті свого кишечнику” тощо.

За

2) частотністю реінтерпретацій у літературі й інших видах мистецтва утримує, як уже зазначалося, провідні позиції;

3) презентований у літературних творах практично всіх родів і жанрів.

4) Семантикосмислова гнучкість цього образу і надзвичайна здатність до адаптації дозволили йому впевнено ввійти до системи найновіших явищ культурносуспільного життя й подеколи стати їх символом, знаком.

За

5) потенціалом художньої валентності обговорюваний образ також має досить високі показники: успішно з’єднує характеристики образів Робінзона й Агасфера, власне Тезея (й образу героя взагалі) й Аріадни, а також Христа, Прометея і под.; здатний функціонувати в контексті “свого” міфу та самостійно (зокрема, без лабіринту), осмислюватись як складник античної доби та будь-якої іншої. Крім того, цей образ може утворювати наступні основні опозиції (амплітуда переосмислення): а) за ознакою унікальності: Мінотавр — мінотаври; б) за статтю: Мінотавр — жінкамінотавр; в) за віком: доросла істота — дитина; г) за характером: злий — добрий; ґ) відносно людей: ворог — друг (учитель, пророк); д) за роллю у творі: чудовисько — жертва; є) за місцем перебування: в лабіринті — в лісі (місті); є) за наявністю інтелекту /духовності: звір — розумна істота (людина), ж) за конкретністю/абстрактністю: певна істота (людина) — символ, знак, абстракція.

У такий спосіб виводимо певну структуру типів і принципів переосмислення образу Мінотавра у XX — початку XXI ст., враховуючи при цьому всі основні різнонаціональні варіанти його трактування в цей час. Глибину осягнення мінотавріани в цілому та окремих її творів зокрема (особливо філософськопсихологічних), безумовно, визначає й інтелектуальна підготовленість читача та його бажання разом з авторами міркувати про долю Людини, її здобутки і втрати, про Мінотавра — її міфічного ворога, частину її самої.

Продовження досліджень образу Мінотавра в літературі, мистецтві взагалі доцільне й сприятиме уточненню названих вище характеристик і закономірностей художніх інтерпретацій. У літературі початку XXI ст. (особливо російській) популярність цього образу значно зростає, та осягнути новаторство і все багатство гри автора XXI ст. (а в цей час ігровий момент, як відомо, посилюється, зокрема, у творах стилю фентезі) без системного типологічного вивчення досвіду мінотавріани попереднього періоду, вочевидь, неможливо. Отже, матеріал пропонованої розвідки може бути покладений в основу студій із пізнішої мінотавріани та включений до масштабніших праць із проблем функціонування традиційних структур у літературі й інших видах мистецтва.