Астафьев Віктор Петрович – Васюткино озеро

Це озеро не відшукаєш на карті. Невелике воно. Невелике, зате пам’ятне для Васютки. Ще б! Чи мала честь для тринадцятилітнього хлопчиська – озеро, назване його ім’ям! Пускай воно й не велико, не те що, скажемо, Байкал, але Васютка сам знайшов його й людям показав. Так, так, не дивуйтеся й не думайте, що всі озера вже відомі й що в кожного є свою назву. Багато ще, дуже багато в нашій країні безіменних озер і річок, тому що велико нашу Батьківщину, і скільки по ній не броди, усе будеш знаходити що-небудь нове, цікаве

Рибалки із бригади Григорія Опанасовича Шадрина – Васюткиного батька – зовсім було зажурилися. Часті осінні дощі спучили ріку, вода в ній піднялася, і риба стала погано ловитися: пішла на глибину

Холодна паморозь і темні хвилі на ріці наганяли тугу. Не хотілося навіть виходити на вулицю, не те що випливати на ріку. Заспалися рибалки, рассолодели від неробства, навіть жартувати перестали. Але от подув з півдня теплий вітер і точно розгладив особи людей. Заковзали по ріці човна із пружними вітрилами. Нижче й нижче але Єнісеєві спускалася бригада. Але улови як і раніше були малі

- Немає нам нині фарту, – гарчав Васюткин дідусь Панас. – Збіднів батюшко Єнісей. Раніше жили, як бог накаже, і риба хмарами ходила. А тепер пароплави так моторки всю живність розполохали. Прийде час – йоржі так піскарі й ті переведуться, а про омуля, стерлядь і осетра тільки в книжках будуть читатися

Сперечатися з дідусем – справа марне, тому ніхто з ним не зв’язувався

Далеко пішли рибалки в низов’я Єнісею й нарешті зупинилися. Човна витяглися на берег, багаж віднесли в хатинку, побудовану кілька років назад ученою експедицією

Григорій Опанасович, у високих гумових чоботах з відверненими халявами й у сірому дощовику, ходив по березі й віддавав розпорядження

Васютка завжди небагато боявся перед більшим, неговірким батьком, хоча той ніколи його не кривдив

- Шабаш, хлопці! – сказав Григорій Опанасович, коли розвантаження закінчилося. – Більше кочувати не будемо. Так, безглуздо, можна й до Карського моря дійти

Він обійшов навколо хатинки, навіщо-те поторкав рукою кути й поліз на горище, підправив съехавшие в сторону пластишини корья (1) на даху. Спустившись по старезним сходам, він ретельно обтрусив штани, висякався й роз’яснив рибалкам, що хатинка підходяща, що в ній можна спокійно чекати осінню путину, а поки вести промисел поромами й переметами. Човна ж, неводи, плавні мережі й всю іншу снасть потрібно як варто підготувати до великого ходу риби

Потягнулися одноманітні дні. Рибалки лагодили неводи, конопатили човна, виготовляли якорници, в’язали, смолилися

Раз у добу вони перевіряли перемети й спарені мережі – пороми, які ставили вдалині від берега

Риба в ці пастки попадала коштовна: осетер, стерлядь, таймень, частенько минь, або, як його в жарт називали в Сибіру, поселенець. Але це спокійний лов. Немає в ньому азарту, хвацькості й тих гарних, трудових веселощів, що так і рветься назовні з мужиків, коли вони півкілометровим неводом за одну тоню (2) витягають риби по нескольку центнерів

Зовсім нудне життя почалося у Васютки. Пограти не з ким – немає товаришів, сходити нікуди. Одне утішало: незабаром почнеться навчальний рік, і мати з батьком відправлять його в село. Дядько Коляда, старшина рибосборочного бота, уже підручники нові з міста привіз. Удень Васютка немає-немає та й загляне в них від нудьги

Вечорами в хатинці ставало людно й галасливо. Рибалки вечеряли, курили, клацали горіхи, розповідали минулого й небилиці. До ночі на підлозі лежав товстий шар горіхової шкарлупи. Тріскотіла вона під ногами, як осінній льодок на калюжах

Горіхами рибалок постачав Васютка. Всі ближні кедри він уже обколотил. З кожним днем доводилося забиратися усе далі й далі в глиб лісу. Але ця робота була не в тягар. Хлопчиськові подобалося бродити. Ходить собі по лісі один, наспівує, іноді з рушниці пальне

Васютка прокинувся пізно. У хатинці одна мати. Дідусь Панас пішов кудись. Васютка поїв, погортав підручники, обірвав листок календаря й з радістю відзначив, що до першого вересня залишилося всього десять днів. Потім зазбирався по кедрові шишки

Мати невдоволено сказала:

- До ученью треба готуватися, а ти в лісі пропадаєш

- Чого ти, мамка? Горіхи хтось повинен добувати? Повинен. Полювання адже рибалкам пощелкать увечері.

- “Полювання, полювання”! Треба горіхів, так нехай самі ходять. Звикли парубійком помикать так смітити визбе.

Мати гарчить але звичці, тому що їй не на кого більше гарчати

Коли Васютка з рушницею на плечі й з патронташем па поясі, схожий па кремезного, маленького мужичка, вийшов з хати, мати звично строго нагадувала:

- Ти від затесей (3) далеко не відходи – сгинешь. Хліба чи взяв із собою?

- Так навіщо він мені? Щораз назад приношуся

- Не розмовляй! На от краюшку. Не задавить вона тебе. Спокон століттю так заведено, малийі ще тайгові закони переінакшуватися

Отут вуж з матір’ю не посперечаєшся. Такий стародавній порядок: ідеш у ліс – бери їжу, бери сірника

Васютка покірно сунув краюшку в мішок і поспішив зникнути з око матері, а те ще причепиться кчему-нибудь.

Весело насвистуючи, ішов він по тайзі, стежив за позначками на деревах і думав про те, що, напевно, усяка тайгова дорога починається із затесей. Зробить людина карб на одному дереві, відійде небагато, ще сокирою тюкне, потім ще. За цією людиною підуть інші люди; зіб’ють каблуками мохи з валежин, притопчуть траву, ягідники, віддрукують сліди в бруді, і вийде стежка. Лісові стежки вузенькі, звивисті, що зморщечки на чолі дідуся Панаса. Тільки інші стежки заростають згодом, а вуж зморщечки-те на особі навряд чи заростуть

Схильність до великих міркувань, як у всякого тайговика, рано з’явилася у Васютки. Він ще довго думав би про дорогу й про всякі тайгові різниці, якби не скрипливий крекіт десь над головою

” Кра-Кра-Кра!..” – неслося зверху, начебто тупою пилкою різали міцний сук

Васютка підняв голову. На самій вершині старої скуйовдженої ялини побачив кедрівку. Птах тримав у пазурах кедрову шишку й репетував в усі горло. Їй так само горлато відгукувалися подруги. Васютка не любив цих нахабних птахів. Він зняв із плеча рушниця, прицілився й клацнув мовою, начебто на спуск нажав. Стріляти він не став. Йому ужо не paз били вуха за попусту спалені патрони. Трепет перед дорогоцінним “припасом” (так називають сибірські мисливці порох і дріб) міцно вбитий у сибіряків отроду.

- ” Кра-Кра”! – передражнив Васютка кедрівку й запустив у неї ціпком

Прикро було хлопцеві, що не може він долбануть птаха, дарма що рушниця в руках. Кедрівка перестала кричати, неквапливо ощипалась, задерла голову, і по лісі знову понеслося її скрипливе “кра!”.

- Тьфу, відьма проклята! – вилаявся Васютка й пішов

Ноги м’яко ступали по мохах. На ньому там і сям валялися шишки, попсовані кедрівками. Вони нагадували грудочки стільників. У деяких отворах шишок, як бджілки, стирчали горіхи. Але пробувати їх даремно. Дивно чуйний дзьоб у кедрівки: порожні горіхи птах навіть не виймає із гніздечка. Васютка підняв одну шишку, оглянув неї з усіх боків і покачав головою:

- ех і капость же ти!

Сварився Васютка так, для солідності. Він адже знав, що кедрівка – птах корисна: вона розносить по тайзі насіння кедра

Нарешті Васютка облюбував дерево й поліз на нього. Накиданим оком він визначив: там, у густій хвої, сховалися цілі виводки смолистих шишок. Він прийнявся бити ногами по крислатих гілках кедра. Шишки так і посипалися долілиць.

Васютка зліз із дерева, зібрав їх у мішок і, не кваплячись, закурив. Попихивая цигаркой, оглянув навколишній ліс і облюбував ще один кедр

- Обіб’ю й цей, – сказав він. – Затяжко буде, мабуть, так нічого, донесуся

Він ретельно заплював цигарку, придавив її каблуком і пішов. Раптом спереду Васютки щось сильно захлопало. Він здригнувся від несподіванки й відразу побачив чорний птаха, що піднімається із землі більшу. “Глухарь!” – догадався Васютка, і серце його завмерло. Стріляв він і утік, і куликів, і куріпок, але глухаря підстрелити йому ще не доводило

Глухарь перелетів через моховиту галявину, вильнув між деревами й сіл на сухостоину. Спробуй підкрадися!

Хлопчик стояв нерухомо й не зводив очей з величезного птаха. Раптом він згадав, що глухаря часто беруть із собакою. Мисливці розповідали, що глухарь, сидячи па дереві, із цікавістю дивиться долілиць, на собаку, що заливається гавкотом,, а часом і подразнивает неї. Мисливець тим часом непомітно підходить із тилу й стріляється

Pages: 1 2 3 4 5 6

Збережи - » Астафьев Віктор Петрович – Васюткино озеро . З'явився готовий твір.

Астафьев Віктор Петрович – Васюткино озеро





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.