Астафьев Віктор Петрович – Гра

У далекому вужі тепер і воістину босоногому дитинстві ми багато грали. Я дивлюся на нинішніх дітлахів, особливо на підлітків, і діву даюся – вони не знають, куди себе запроторювати. А нам не вистачало дня для ігор, і нас заганяли додому пізнім вечором майже насильно. Їх було багато, цих ігор, найрізноманітніших. І всі вони вимагали спритності, сили, терпіння. Але були гри су- ровие, що як би випробовують майбутньої людини на міцність. Серед них, може бути, сама нещадна й похмура гра – кіл, придумана, мабуть, ще печерними дітьми

Бралося деревце товщиною в руку, бажано міцніше, модрина наприклад, затісувалося па кінці. Бралася дерев’яна стукалка або кувалда, а якщо немає ні того, ні іншого – залізний колун. Вибиралася галявина або затишний провулок, поблизу якого є комори, зграйки, сараюхи, купи колод і інших предметів, за яких і під які можна сховатися

Кіл устромлявся руками в землю, і до нього тулилася стукалка

Наступав самин напружений, самий відповідальний момент у житті – вибір голящего. Тут дитяча вигадка не знала меж. Ритуал вибору голящего те спрощувався до примітивності, то обставлявся такими церемоніями, що ще в дитинстві можна було посивіти від переживань

“Біжимо до Митряхинских воріт. Хто останній прибіжить, той і голит”, – пропонував хто-небудь із найбільш кмітливих хлопців і першим рвав до Митряхинским воріт. Іноді до цих же або до інших воріт скакали на одній нозі, повзли навпочіпках – і отут вуж хто кого обшахрує, тому-те майже завжди голил сама чесна, сама тиха людина

Був і інший спосіб вибору голящего: яке-небудь дівчисько або парубійко брали в одну руку біле скельце, в іншу чорне й ставили умову: хто відгадає руку з білим скельцем – відходить убік, а ті, кому не повезло, вибудовуються вдругорядь.

Бувало, у грі участь приймала до двадцяти дітлахів, і до рук, твердо й загадково стислим, підходили по многу раз. Зі страхом бачиш, бувало: усе менше й менше залишається народу в ладі. І нарешті до заповітної мети тяглося двоє останніх – два розбиті, напівмертвих чоловіки. Вони намагалися посміхатися, запобігливо дивитися на виборного, щоб натяк зробив, качнув би рукою з білим скельцем, моргнув би оком із цієї сторони або хоч мізинцем ворухнув…

Болісно згадували ці двоє, яку коли досаду зробили вони виборному, який втрата йому нанесли, билися, може, дражнилися, іграшки не поділили?.. Минуле життя за ці кілька кроків назустріч фатальній долі промайне, бувало, перед думкою, і вийде, що була вона суцільною помилкою

Перш ніж відгадувати, молитву, бувало, створиш перед невблаганно протягненими руками: “Боженька, допоможи мені відгадати біле скельце”. А навкруги зловтішається й квапить публіка, що вже пережила свої страхи й бажаюча одержати за це нагороду

И от одному із двох відкрилося чорне скельце. Крик радості й торжества видавав шедший у парі щасливець, вона кувиркался через голову, ходив на руках по траві й дражнив голящего, і без того вже вбитого й нещасного

Починалася гра

Кожний з тих, хто щасливий у житті, хто відкрив долоню з білим скельцем, брав стукалку й бив разок по колі, бив, плюнувши перед цим на долоні й міцно ойкнувши. Кіл подавався в землю іноді відразу на кілька вершків, іноді ледве- ледве – це від ударів твоїх закадичних дружків, таємно тобі співчуваючих

От кіл майже весь у землі, але спереду сама головна й страшне: матка- забійник. На роль цю вибирали, як правило, найдужчої, самої злої і єхидної людини. Він наносив по колі стільки ударів, скільки душ брало участь у грі. Наносив їх раздумчиво, із приповідками й примовками: “А ми кілочок погладимо, дурнів землею погодуємо…”

Дурень отут усього один – голящий. Він уважав удари й з жахом переконувався, що кіл уже зник з виду, а забійник усе ще зубит стукалкою, вганяючи його далі й далі внедра.

Правило: поки голящий висмикує кіл, усе повинні сховатися. Голящий притикає кіл до землі, ставить до нього стукалку й відправляється шукати погубителей. Якщо знайшов – скоріше до кола, бий по ньому стукалкою й кричи переможно: “Васько килантий за колодою! Васько килантий за колодою!”

Але як далеко, як далеко до цього і як майже незбутно

Кіл забитий до того, що й ознак його немає. Витягати його треба руками, зубами – інструментів ніяких не покладалося. За всяку хлюзду, тобто якщо злякаєшся й додому втечеш або демонстративно кіл витягати відмовишся, передбачене покарання – катання на колі й стукалці. Візьмуть тебе, милого, за ноги й за руки, покладуть спиною на кіл і на стукалку й почнуть катати. І до того докатают, що потім не сісти, не лягти – всі кості болять, а спина взанозах.

Зриваючи нігті, проклинаючи долю, слізно молячи про допомогу боженьку, відкопуєш кіл, хитаєш його, тягнеш, напружуючись всіма силами, а з жалици, з дахів комор, з-під зграйок і сараїв несуться заохочувальні лементи, глузування, тюкання

Але от усе змовкло. Кіл витягнений. Насторожений. Тепер кожної із що затаїлися огольцов може виявитися біля кола – треба тільки бути гранично пильним і зірким. Коштує голящему віддалитися, як із засідки виривається спритний і підступний ворог, вистачає стукалку й забиває кіл доти, поки ти не повернешся й не застукаєш його. Але це вдається дуже рідко. Найчастіше, коли повернешся, кіл уже забитий і забивали слід простиг

У тридцять п’ятому років, вимотаний хворобою, лихоманкою, я три дні підряд голил у кіл, не міг отголиться й знову занедужав. Дітлахи відвідували мене, приносили гостинці, бажали скоріше поправлятися й увесь час нагадували, щоб я обов’язково отголился, коли видужаю…

Збережи - » Астафьев Віктор Петрович – Гра . З'явився готовий твір.

Астафьев Віктор Петрович – Гра





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.