”Архіпелаг ГУЛАГ”. ПРИСВЯЧУЮ всім, кому не вистачило життя про це розповісти. І так простять вони мені, що я не все згадав, не про усім догадався. А. И. Солженицын А. И. Солженицын багато випробував на своєму життєвому шляху, багато пережив і вистраждався

Незважаючи на те, що йому, ка-залось, написано було на роді перетворитися в правовірного марксиста адже родом він із селян, у церкву не ходив, вступив у комсомол і став старостою класу Солженицын уже до початку війни вступив на шлях подолання комсомольської утопії. Цей шлях, що веде до вратам Істини, був повний тер-ний і перешкод. У лютому 1945 року засуджений по ОСО до восьми років таборів, а по закінченні строку в березні 1953року засланий навічно, Вказахстан.

В 1956 році посилання з його була знята. По-сле 1965 року Солженицына вже в СРСР не друкували, подвер-гался різким нападкам влади й газет, в 1974 році, після появ-ления 1-го тому “Архіпелагу Гулага”, обвинувачений у зраді ро-дині й висланий за кордон. З 1976 року живе в штаті Вермонт, США. Узагальнюючу роботу про Архіпелаг Гулаге автор заду-малий і став писати навесні 1958 року. Обсяг її представлявся меншим, чим зараз, але вже був прийнятий принцип последова-тельных глав про тюремну систему, наслідок, суди, етапах, ла-герях ИТЛ, каторжних, посиланню й щиросердечним змінам за арі-стантские роки. Деякого глави були тоді ж написані, од-нако робота перервалася, тому що матеріалу подій, випадків, осіб на основі лише особистого досвіду автора і його друзів явно бракувало

В 1962 році був надрукований “Один день Івана Денисови-Ча”. Герой розповіді Іван Денисович Шухов незвичайна людина. Всі що вміє, міцний правилами й чіпкий розумом, Шухов виживає в огидному табірному побуті завдяки своїй надзвичайній працьовитості й довготерпінню. Іван Денисович селянин, його мрія прост і мирний, люби-мый або селянська праця. Якщо в таборі в сукупності з усіма тамтешніми труднощами всіх “добиває робота й одино-чество”, то Шухову, навпроти, вдається врятуватися саме рабо-тією, будь-якою роботою, що Шухов виконує з достоїнством і властивим йому селянським довготерпінням

У світі зла й насильства, безправ’я й поневолення, у суспільстві недоумків і шакалів, “шісток і блатарей”, які сповідають табірний закон “подохни ти сьогодні, а я завтра”, нелегко зберегти душу й людське тепло. У таких умовах люди втрачають вся-ческое повагу до навколишньої й до себе теж. Вони перестають бачити різницю між добром і злом, між підлістю й пре-даністю, і взагалі перестають бути людьми

Але в Івана Де-Нисовича був свій вірний засіб повернути людські мис-чи й добрий настрій робота. А працювали зэки на недобудованої ТЭЦ. “Вона стоїть на бугрі, а за нею зона кінчається”. Звідки це радісне, упоєне будівництво ТЭЦ? Чи то в тім, що робота тут перетворюється у внутрішнє, хоча б тимчасове, звільнення “за нею зона кінчається…”, чи те в тім, що героєві розповіді має бути пері-жити ілюзію звільнення (зона кінчається за нею!). І коли зэки входили в азарт роботи, у Шухова “як вимело все з го-лови” так, що він “не про що не згадував, не піклувався, а толь-до думав” як добре справу закінчитися

Натхненно й очужіло працює муляр, і коли “кельнею захоплює Шухов паруючий розчин і на те місце кидає й запам’ятовує, де пройшов нижній шов…”, здається, що будує він стіну свою, за якої буде зберігатися непідвласна табору святиня його душі. Країна з тоталітарним режимом усе робила за допомогою революційного насильства, щоб поневолити свій народ з по-міццю колючого дроту. У хід пускалися й більше витонченийі-ные й надійні методи, наприклад, за допомогою групового вза-имного поневолення людей змушували ненавидіти один одного, шпигувати: “на те придумана бригада…

такий пристрій, щоб не начальство зэков підганяло, а зэки один одного”. Але человече-ский дух вистояв і там, за колючим дротом, незважаючи на всі методи й способи, придумані, щоб зломити його, иско-ренить зовсім і перетворити людини в безпристрасний і послуш-ный “винтик”. Але Іван Денисович зумів скоротити живу свою душу й побачив за бугром світло надії на воскресіння. Таке почуття залишається по прочитанні розповіді “Один день Верба-На Денисовича”. Важка й жорстока було життя радянських зэков, але, віз-обертаючись до табірної теми в “Архіпелазі Гулаге”, А. И. Сол-Женицын не переслідує мети відтворити побут і порядки сталін-ских таборів, його ціль докладна картина механізму самопре-обертання революційної влади у владу тюремну, зовнішньої військової перемоги у внутрішню поразку

Після надрукування “Одного дня Івана Денисовича” автор був захлиснуть листами колишніх ув’язнених із предложе-ниями зустрітися, розповісти. Протягом 1963 і 1964 років, і через ці листи, і шляхом багатьох зустрічей, був почерпнутий обиль-ный матеріал 227 свідків. Їхнього показання автор розташовував по своєму колишньому, тепер розширеному й помноженому плану. Восени 1964 року був складений остаточний план добутку в 7-мі частинах і всі новіріали, що поповнюють маті-, лягали в цю конструкцію. У серпні 1973 року при трагічних обставинах неосновний, неостаточний ва-риант “Архіпелагу” потрапив у руки держбезпеки й це під-штовхнуло негайну публікацію книги на Заході, а незабаром автор був висланий зі СССР.

“Свої одинадцять років, проведені там, засвоївши не як ганьбу, не як проклятий сон, але, майже полюбивши той уродли-вый мир, а тепер ще, по щасливому обороті, ставши довірений-ным багатьох пізніх розповідей і листів, може бути зумію я донести що-небудь із кісточок і м’яса? ще втім, жваво-го м’яса, ще втім, живого тритона”.