В 5 - 6 вв. н. е. у результаті розселення древніх слов’ян по території балтов і розкладання первіснообщинних відносин складаються нові утворення - територіально-політичні союзи, що знаменують собою кінець первісної історії й початок додавання феодальних, класових відносин. Східнослов’янські об’єднання згадуються як цілком конкретні утворення в давньоруському літописі - «Повести тимчасового років». Ці нові об’єднання стали називатися за назвою їхнього плем’я, що очолювало. Усередині цих союзів складається свій діалект мови, своя культура, особливості господарства й подання про територію. У верхів’ях Дніпра в цей час створюється численне об’єднання слов’янських племен - кривичів. Установлено, що кривичі прийшли у верхнє Придніпров’я, поглинувши живших там балтов. Із кривичами зв’язаний обряд поховання в довгих курганах. Їх незвичайна для курганів довжина утворилася тому, що до похованих останків однієї людини підсипали насип над урною іншого. Таким чином, курган поступово ріс у довжину. Речей у довгих курганах небагато, зустрічаються залізні ножі, шила, глиняні прясельця, залізні пряжки від пояса й посудини.

У цей час чітко сформувалися й інші слов’янські племена, або племінні союзи. Досить виразно в ряді випадків простежується територія цих племінних об’єднань завдяки особою конструкції курганів, що існувала в деяких слов’янських народів. На Оці, у верхів’ях Дону, по Вугрі жили древні вятичи. У їхніх землях поширюються кургани особливого типу: високі, із залишками дерев’яних огорожок усередині. У цих огорожках містилися залишки трупосожжения. У верхів’ях Німану й по Березині в болотисте Полісся жили дреговичі; по Сожу й Десні - радимичі. У низов’ях Десни, по Сейму розселилися, займаючи досить більшу територію, жителі півночі. До південно-заходу від них, по Південному Бугові, жили тиверці й уличи. На самій півночі слов’янської території, по Ладозі й Волхову, жили словены. Багато хто із цих племінних союзів, особливо північні, продовжували залишатися й після утворення Київської Русі, тому що процес розкладання первісних відносин у них протікав повільніше.

Розходження  між  східнослов’янськими  племенами  простежуються не тільки в конструкції курганів. Ще наприкінці минулого століття археологом А. А. Спицыным  було замічено, що скроневі кільця — специфічні, що часто зустрічаються в слов’ян жіночі прикраси, що впліталися у волосся, різні на різних територіях розселення слов’янських племен. Конструкції курганів і поширення скроневих кілець певних видів дозволили археологам досить точно простежити територію поширення того або іншого слов’янського плем’я.

Відзначені особливості (похоронні спорудження, скроневі кільця) між племінними об’єднаннями Східної Європи виникли в слов’ян, очевидно, не без впливу балтійських племен. Східні балти в другій половині I тисячоріччя н. е. як би «уросли» у східнослов’янське населення й були реальною культурно-етнічною силою, що зробила вплив на слов’ян. Розвиток цих територіально-політичних союзів ішло поступово по шляху перетворення їх у держави.

Цит. по: Мартынов А. И. Археологія СРСР. М., 1973. С. 238 - 258.

Pages: 1 2 3