Археологічні й письмові джерела про найдавніше населення Східної Європи

Поселення зарубинецкой культури розташовувалися на крутих берегах рік, зміцнювали тином. Люди жили в прямокутних наземних будинках-мазанках. З початку нашої ери переважним типом жител стали прямокутні напівземлянки площею 10 — 15 м2, із двосхилим дахом, вогнищем або піччю. Цей тип жител зберігся до середньовіччя майже без змін у більшості слов’янських племен. Поруч із житлом розташовувалися ями-льохи. Основу господарства становило мотичне землеробство й домашнє скотарство. Люди розводили корів, коней, овець і свиней. Однак саме характерне для цієї культури — це так звані поля похоронних урн. Цей обряд був відомий і в праславян, а на рубежі нашої ери він стає пануючим. Під  Києвом  відомі  два  більших могильники. Розкопуючи їх, археологи зустрічали в основному перепалені кості й глиняний посуд. Крім того, зустрічаються залізні ножі, бронзові фібули  (застібки), шпильки й браслети. Іноді попадаються залізні наконечники копій. Серед археологічних матеріалів зарубинецкой культури часто знаходять римські  й  кельтські  речі, що  свідчать  про  зв’язок  древніх слов’ян із Причорномор’ям і Західною Європою.

Північними сусідами людей зарубинецкой культури були балти. Східні балти займали велику територію басейну Верхнього Дніпра й прилягаючі землі. Краще інших територій вивчена південно-східна частина Верхнього Подніпров’я, де відома юхновская культура. Юхновские поселення розташовані групами по трьох-чотирьох поселення, укріплені земляними валами. Очевидно, навколо групи селищ простиралися общинні землі. Своя назва культура одержала по ім’ю Юхновского поселення. На юхновских поселеннях перед нами встає картина життя древніх хліборобів. У культурному шарі юхновских поселень зібрані черепки глиняного посуду, численної кістки свійських тварина, ручні зернотерки, мотики з кістки й інші знаряддя праці. У живших на Десні юхновцев було відкрите цікаве культове місце. При розкопках виявлені залишки вертикально уритих по колу стовпів. У центрі кола, мабуть, стояв дерев’яний ідол. Це місце півколом обгинало велике приміщення із залишками великої глиняної посудини для приношення жертви, із зображенням ведмедя на його поверхні. Від юхновцев майже не відрізнялася культура інших племен Північного Подніпров’я, що жили в басейні Західної Двіни й на Верхній Оці. Тут також розташовані укріплені городища Юхновского типу. На поселеннях виявляються залишки житлових будівель у вигляді більших довгих будинків, розділених на однакові секції. Селища такого типу невеликі, у них жила патріархальна громада в 30-50 чоловік, що веде спільне господарство.

В II-III вв. у середовищі раннеславянских племен відбуваються значні зміни. Вони зв’язані, з одного боку, з розширенням території слов’янського миру й подальшим проникненням їх на територію балтов і інших народів. А, з іншого боку, слов’яни були піддані політичному й культурному впливу з півдня, з боку сарматов, готовий і інших племен, границі розселення яких постійно мінялися через велике переселення, що почалося, народів і вторгнення варварів у межі Римської імперії. Постійні переміщення й асиміляції привели до того, що на початку III в. деякі племена слов’ян були витиснуті у Верхів’я Дніпра, на Десну. На Нижнє й Середнє Подніпров’я, на Південному Бузі й Дністрі, аж до Чорного моря поширилася нова культура – Черняховская, названа так по могильнику в с. Черняхово, до півдня від Києва. Основними археологічними пам’ятниками цієї культури є більші поселення відкритого типу на зразок сучасних сіл і могильники.

У черняховцев спостерігається значний прогрес по шляху нагромадження майнової нерівності й классообразования. Наявність монет свідчить про широкий як внутрішніх, так і зовнішні торговельні зв’язки, широкому розвитку ремесла. Серед прикрас зустрічаються римські фібули, дорогі вироби зі скла й зроблені за формою скляних посудин глиняні посудини. У значній своїй масі посуд зроблений на гончарному колі.

У черняховцев був високий для того часу рівень економічного й соціального життя. Це підтверджується наявністю розвиненого ремесла, широких і стійких торговельних зв’язків, розвиненого орного землеробства, виготовленої на гончарному колі посуду, римських речей.

Черняховская культура припинила своє існування наприкінці IV в. н. е. Її зникнення, мабуть, пов’язане з подіями «великого переселення народів». В 375 р. орди гунів перейшли Дон і в короткий строк розграбували й спалили майже всі черняховские поселення по Дніпрові, Південному Бугові. Зі страшними подіями гуннского руйнування зв’язана ще одна хвиля пересування значної частини населення на північ, у верхів’я Дніпра.

Слов’янські племена продовжували розширювати свою територію до півночі – у верхів’я Дніпра, у басейн Західної Двіни, до озер Ільмень і Чудскому, освоювалася суміжна з Подніпров’ям територія й частина Володимиро-Суздальського басейну. Однак на знову освоюваних слов’янами землях у ряді місць продовжувало зберігатися старе балтійське, а також финно-угорское населення.

Балти значно відрізнялися від слов’ян своєю культурою. У Придніпров’я вони споруджували наземні дерев’яні будинки стовпової конструкції, виникли інші форми глиняного посуду, робили ями-льоху, жіночий костюм буяв численними й  різноманітними  прикрасами.  Біля  своїх  поселень  балти влаштовували специфічні притулки — маленькі фортеці, розташовані на піднесених місцях і обнесені ровами й земляним валом з огорожею. У Верхнє Подніпров’я, на землях балтов, куди поширилися слов’яни, відомі й такі археологічні пам’ятники, які сполучать у собі  як слов’янські,  так  і  балтські  елементи. У  культурі  балтов поширюються  слов’янські елементи: посуд, залізні предмети. До кінця I тисячоріччя н. е. культура балтов придбала слов’янський вигляд, мабуть, балти втратили до цього часу й своя мова.

 У середині й другій половині I тисячоріччя н. е. спостерігається розширення слов’янами території перебування на південь, у Середнє Подніпров’я й у межиріччя Дніпра й Дону, однак сюди рухалися вже не «чисті» слов’яни, а населення, що включило у свій склад асимільовані східно-балтські угруповання.

Племена  освоїли  нову  територію в VIII-X вв.  Їхнього поселення були розташовані на високих місцях, укріплені валом і ровом. Люди жили в напівземлянках із бревенчатыми стінами. Усередині жител були влаштовані глинобитні печі. Поруч із житловим приміщенням улаштовувалися ями для зберігання зерна. По залишкам зерен на дні ям установлено, що жителі селищ сіяли пшеницю, жито, ячмінь і просо. Землеробство жителів селищ було плужним; на поселеннях знайдені плужні ножі й лемехи. Хліб забирали залізними серпами, а зерно розмелювали ручними жерновами. По залишкам костей установлено, що населення розводило корів, коней і свиней. У культурних шарах поселень знайдені привізні речі й середньоазіатські монети, що свідчать про розвиток далеких економічних зв’язків.

Трохи відрізнялися по своєму плануванню городища, розташовані у верхів’ях Дону. У села Боршево, наприклад, древнє слов’янське поселення складалося більш ніж з 200 невеликих прямокутних жител, у яких жили окремі родини. Стіни їх були выложены з дерев’яних плах, у куті стояла кам’яна піч. Господарський комплекс містив у собі житловий будинок, хлібні ями, льохи й ремісничу майстерню.

У лісостеповій смузі знайдений ряд слов’янських скарбів, які є не тільки свідченням високого рівня самобутньої культури східних слов’ян, але й показниками майнової нерівності, що бурхливо розвивалося. Один зі скарбів був знайдений у с. Мартыновки на р. Росі. Він складався з речей, що ставляться до VI в. Серед них були срібні фігурки коней із золотими гривами й копитами й срібні зображення бородатих чоловіків у типових слов’янських сорочках з вишивкою. Тут же перебували дві срібних посудини із клеймами VI в. ДО VII в. ставиться Інший найбагатший зі скарбів знайдений у села – Б. Перещепино на біля міста Полтава (Україна). Скарб складався з візантійського Дорогого посуду й містив до 25 кг золота й близько 50 кг срібла. Очевидно, він був власністю якогось вождя. Скарб складається з візантійських і іранських речей, добутих, імовірно, під час Походів на Візантію. На великому срібному блюді поміщена латинський напис, що свідчить про те, що дороге блюдо належало єпископові м. Констанци. Ряд слов’янських скарбів ставиться до VIII в. Скарби заривали, так боялися військової небезпеки.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Археологічні й письмові джерела про найдавніше населення Східної Європи . З'явився готовий твір.

Археологічні й письмові джерела про найдавніше населення Східної Європи





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.