Арсеньєв герой роману Буніна «Життя Арсеньєва»

Олексій Олександрович Арсеньєв герой автобіографічного характеру. Усе в романі як би натякає на те, що через його образ Бунін відтворить етапи свого власного життєвого шляху. Рідне село Арсеньєва. – Каменка – багато в чому нагадує батьківщину Буніна – хутір Бутирки Елецкого повіту; батько А.- Олександр Сергійович – це відтворений портрет батька Буніна – Олексія Миколайовича

У російській літературі образ А. замикає цілий цикл художніх автобіографій з життя російського помісного дворянства («Сімейна хроніка» і «Дитячі роки Багрян-онука» С. Т.Аксакова, «Дитинство», «Отроцтво», «Юність» Л. Н.Толстого, «Дитинство Микити» А. Н.Толстого). До створення образа А. Бунін підійшов задовго до написання самого роману. Фактичними начерками до «Життя Арсеньєва» уважають його «Безіменні записки» і «Книгу мого життя» (1921). Роман «Цикади» (1926), написаний, по визначенню И. Ільїна, у жанрі філолофсько-релігійних «мріянь», теж є як би останнім підступом до образа А. В 1929 р. Бунін публікує написаний в 1906 р. оповідання «У джерела днів» і дає йому підзаголовок: «З давніх начерків «Життя Арсеньєва»».

У романі Арсеньєв герой, що проходить кілька щаблів розвитку, – від перших кроків маленької дитини, що сприймає мир і себе самого лише на рівні зорових і звукевих реакцій; через отроцтво підлітка, початківця відчувати простір і час, багатомірність навколишнього його миру, неоднозначність людей, що зустрічаються в його житті, і, нарешті, що виявляє в собі найперші ознаки самоаналізу, внутрішньої рефлексії; до юності й напівдорослого стану, коли починається самостійна (і від батьків, і від будинку) життя, коли в його душі розігрується глибока драма першої любові із проблемою, що вплітається в неї, розрізнення своєї самости, егоїзму й щирої волі свого Я

Недозволенність цієї дилеми для юного А. приводить любовну драму до трагічного результату (смерть Лики). Видимо, в історії відносин А. і Лики знайшла відбиття бунинская «теорія любові»: любов-пристрасть перетворюється в любов-звичку, любов-прихильність, притулок від самітності. Сам Бунін пізніше писав про створеному їм образі: «Я хотів показати життя однієї людини у вузькому колі довкола нього. Людина приходить у мир і шукає в ньому місце, як і мільйони йому подібних: він працює, страждає, мучається, проливає кров, бореться за своє щастя й зрештою або домагається свого, або, розбитий, падає на коліна перед життям. Це все!.. Арсеньєв, Дипон, Диран, можете назвати героя як завгодно, суть справи від цього анітрошки не зміниться».

Основна особливість образа А. у тім, що він як би роздвоюється на двох Арсеньєвих: один – «юний» – живучий, взрослеющий, що робить помилки, що робить свої «первинні» умовиводи; іншої – «оповідач», – уже з відстані прожитого років оцінююче поводження «юного» А., що згадує й оцінює його почуття й думки, його взаємини з людьми. Деякі дослідники тому порівнюють А. з героєм «Пошуків втраченого часу» Пруста.

Як і в Пруста, Арсеньєв згадує не стільки історію свого життя, скільки історію своїх думок, свого сприйняття; це «спогаду про спогади», пам’ять про пам’яті, що «є якась зовсім особлива духовна сутність, що розуміє художником як суть мистецтва». Бунін на початку роману приводить цитату з рукопису поморського проповідника XVIII століття Івана Філіппова: «Речі й справи, аще не написаннии бувають, тмою покриваються й труні безпам’ятства віддаються, написаннии ж яко одушевленнии…» Останнім часом сам роман відносять до категорії феноменологического роману (Ю. Мальцев) – «ego cog-ito cogitata qua cogitata». Проте образ А. залишається в руслі росіянці толстовско-достоев-ской психологічної традиції. Для нього головне питання не «як жити», а «у чому сенс життя», що є «ні на єдину мить не плин, що зупиняється, незв’язних почуттів і думок», але яка «ще щось таке, у чому начебто й полягає якась суть її, якийсь зміст і ціль, щось головне, чого вже ніяк не можна вловити й виразити…».

Багато в чому образ Арсеньєва має ностальгічний характер: він пишається своїм родом – «знатним, хоча й зубожілим», тужить про його колишню велич і багатство. В А.-«оповідача» дуже сильний мотив туги за батьківщиною: «і жадана батьківщина подаждь мі». А. – не епічний, а ліричний герой, його не цікавлять «соціально-суспільні завдання мистецтва», воно віддає перевагу «вічним темам». Заклики типу «Поетом можеш ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний!» дратують А.-людини й А. письменника. Образ А. у багатьох дослідників асоціюється з «Третьою симфонією» Рахманінова (1936): ті ж елегійні бачення дитинства і юності, та ж краса й радість рідної домівки й рідної природи, та ж цикута ностальгії, те ж щиросердечне сум’яття, що пригнічує радість дум про смерті, пронизливе відчуття катаклізмів, що свершились у світі (Н. П.Смирнов).

Висловлювалася також думка, що образ А. і весь роман мають музичну структуру, що будується на варіаціях шести тим: любов, природа, мистецтво, душа, Росія й біологічна спадковість

Якщо «юний» А. занурений в «побут», що проявляється для нього в «прагненні до прекрасного в кожному дріб’язку» (він навіть «дорікає» Марка Аврелія в тім, що в того «було знижене почуття життя»), те А.-«оповідач» практично втрачає свою земну тілесність, життя перетворюється для нього «у вічне очікування»: те він, подібно Данте, що піднімається на гору Чистилища, піднімається до труни покійного великого князя, з яким колись зустрівся в молодості (кінець 4-й частини), те йому (у сні) є образ давно померлі Лики, і він бачить її «з такою силою любові, радості, з такою тілесною й щиросердечною близькістю, який не випробовував ні до кого ніколи». Образ А. перетворюється в спогад душі героя про своїй «земній» житті Вроссии.

Збережи - » Арсеньєв герой роману Буніна «Життя Арсеньєва» . З'явився готовий твір.

Арсеньєв герой роману Буніна «Життя Арсеньєва»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.