Аристотель про образ Ифигении

Характерна риса епохи – різке падіння полисного патріотизму. "Батьківщина – усюди, де справи йдуть добре", звучить розповсюджена в цей час приказка. Більша частина грецьких громад вдається до допомоги найманих військ, не маючи можливості обпертися на своїх "громадян". Найманий солдат, що надходить на службу в чужу державу, – типова фігура для Греції наприкінці V і в IV в. Питання поточної політики перестають цікавити широкі верстви населення; навіть афінська демократія змушена ввести плату за відвідування народних зборів, тобто за виконання найважливішого цивільного обов’язку. У заможних шарах цей индифферентизм до інтересів поліса супроводжується тягою до монархічного ладу, до військової диктатури, що об’єднала б грецькі поліси для експансії на схід і усунула б небезпека внутрішніх революцій. Македонські завойовники опиралися на імущі шари всіляких областей Греції

Розпад полисних зв’язків, відрив індивіда від поліса відчуваються у всіх областях ідеології. Слабшає традиційна релігія з її богами, заступниками поліса; вищою силою, що керує миром, стає, в очах рядового грека, "Тиха" (див. стор. 147), богиня "случаючи", "удачі", мінливого щастя. У філософії виробляється ідеал мудреця-споглядальника, далекого від громадського життя й строго охороняє незворушність свого щиросердечного спокою; для філософських проектів перебудови поліса (Платон, почасти Аристотель) характерна повна відчуженість від політичної практики

"Ифигения в Авлиде", очевидно, не була закінчена Эврипидом і дійшла до нас у трохи переробленому виді. Суворий переказ про жертвопринесення Ифигении Эврипид переніс по своєму звичаї в буденну сферу незначних людей і дрібних почуттів, але, з іншого боку, прикрасив новими образами, введення яких перетворило варварське заклання в самовідданий подвиг. Зміст "Ифигении в Авлиде" загалом зводиться до наступного. Греки, що збираються плисти в Трою, затримані затишністю в беотийской гавані Авлиде, і віщун Калхант возвестил, що Агамемнон, вибраний верховним вождем грецької раті, повинен принести свою дочку Ифигению в якості умилостивительной жертви богині Артеміді; у противному випадку похід розбудується

Спонукуваний власним честолюбством, а також наполяганнями егоїстичного Менелая, Агамемнон погодився було на заклання дочки й викликав її в Авлиду під облудним прийменником, що вона буде видана заміж за Ахілла. Дія трагедії починається з того, що Агамемнон, шкодуючи про своє необачне рішення, посилає гінця зі скасуванням виклику Ифигении. Лист Агамемнона перехоплене Менелаем; між братами відбувається суперечка, у якому вони висловлюють один одному чимало гірких істин. Нарешті, Менелай готовий поступитися, але вже пізно: Ифигения приїхала разом з матір’ю Клитеместрой і малолітнім Орестом. Всі виверти Агамемнона виявляються марними обман незабаром розкритий. Інтереси походу на Трою, заради якого Агамемнон хоче жертвувати дочкою, зіштовхуються зі зворушливою спрагою життя в юної Ифигении й з материнськими почуттями Клитеместри.

У розробці образа Клитеместри помітне прагнення відшукати психологічний ґрунт для мужеубийства, що відбудеться згодом, уже за межами сюжету даної трагедії. Эврипид малює застаріла відраза Клитеместри до чоловіка, що дотепер стримувалося почуттям подружнього боргу, а тепер проривається й доходить до прямих погроз На захист Ифитении встає Ахілл, шляхетний, прямій, трохи созерцательно настроєний юнак. Він обурений тим, що його ім’я послужило принадою, і, незважаючи на ремство собственней дружини, має намір охороняти наречену наречену від розлютованої юрби, порушуваної демагогом Одиссеем. Конфлікт дозволяється тим, що Ифигения добровільно виявляє готовність принести себе в жертву заради Еллади, заради перемоги еллінської волі над варварським рабством. У серце Ахілла пробуджується почуття любові до Ифигении, але вона вже безповоротно вирішила свою долю. Якщо образ Ифигении перегукується із самовідданими героїнями більше ранніх трагедій Эврипида, то Ахілл втілює ідеал свідомо моральної особистості, вироблений грецькою філософією V в.

Ахілл далекий пороків навколишнього його середовища й разом з тим самотній у ній. Це – передвістя усунутого від життя "мудреця" епохи занепаду грецького суспільства

"Ифигения в Авлиде" послужила матеріалом для однойменної трагедії Расина (1674 р.).

Ифигения жертвує собою заради батьківщини. Люди навколо її переживають болісний конфлікт між боргом і особистим щастям. Ифигения з наївної переляканої дівчинки перетворюється в жертовність, що усвідомила свою героїню

Аристотель говорив, що Еврипид відображає людину таким, який він є. Але він не зрозумів того, що драматург дає образи в розвитку, порахував це недоліком. Піднімає найважливіші питання сучасності – публицистичность. Ифигения – приклад непослідовності, тому що благаюча вона зовсім не схожа на ту, котрої виступає в трагедії пізніше.

Збережи - » Аристотель про образ Ифигении . З'явився готовий твір.

Аристотель про образ Ифигении





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.