Настання сірійських і єгипетських військ почалося одночасно 6 жовтня. На сірійському фронті три піхотні дивізії й кілька бригад атакували сильно укріплені ізраїльські позиції на Голандских висотах і до ранку 7 жовтня просунулися північніше й південніше Ель-Кунейтри на 4-8 кілометрів. Але з підходом резервів ізраїльським військам удалося призупинити настання. Для нарощування сили удару сірійське командування ввело в бій у районі Кафр-Нафах танкову дивізію. Ізраїльське командування у свою чергу висунуло в цей район свіжу танкову бригаду, що зробила сирійцям завзятий опір і не дозволила їм розвити успіх. Таким чином, уже в перші дні війни танкові підрозділи й частини застосовувалися й для прориву оборони, і для її зміцнення.

Після нарощування сил ізраїльські війська перейшли в контрнаступ і до середини дня 10 жовтня вийшли на лінію перемир’я по всьому фронті. На напрямку головного удару ізраїльтяни використовували бронетанкові бригади. Їхнє подальше просування було зупинено після підходу іракської танкової дивізії і йорданської бронетанкової бригади.

На єгипетському фронті до результату 6 жовтня піхотні дивізії форсували Суецький канал, зломили опір ізраїльтян і опанували опорними пунктами першої позиції, а 8 жовтня захопили два армійських плацдарми глибиною до 10-12 кілометрів кожний. Протягом 9-13 жовтня вони закріплювалися на досягнутих рубежах. Одночасно йшло перекидання других ешелонів і резервів. Почата 14 жовтня спроба подальшого настання частиною сил успіху не мала. Просунувшись на 6-10 кілометрів, вони зустріли завзятий опір. Виявилося, що їм протистояло майже 200 обкопаних танків, артилерія й ПТРК.

15 жовтня ізраїльські війська (18 бригад, з них 9 бронетанкових) при масованій підтримці авіації перейшли в контрнаступ, наносячи головний удар на исмаильском напрямку. 16 жовтня ізраїльським військам удалося потіснити правофлангову бригаду єгипетської 2-й армії й прорватися до Великого Горького озеру в районі станції Хамса. При цьому загін із семи плаваючих танків і восьми бронетранспортерів з піхотою переправився на західний берег озера й захопив плацдарм у районі станції Убу-Султан. У наступну ніч були перекинені бронетанкові й мотопіхотні бригади. Загальне число танків досягло 200 одиниць.

Ранком 19 жовтня війська, що перебувають на плацдармі, перейшли в рішуче настання. Його особливістю стало широке застосування танків дрібними групами (до роти з мотопіхотою й ПТУР на БТР) . Діючи на широкому фронті, вони знаходили слабкі місця в обороні єгипетських військ і проривалися їм у тил. До результату 20 жовтня на плацдармі перебувало вже п’ять ізраїльських бригад (три бронетанкові й дві механізовані), які за добу розширили його до 30 кілометрів по фронті й 20 у глибину.

Таким чином, перелом у ході війни, успіхи ізраїльської армії на заключному її етапі в значній мірі були досягнуті завдяки раціональному застосуванню танків і танкових військ, умінню використовувати їхню рухливість, захищеність і вогневу міць.

У будь-якому варіанті на основні танки покладало виконання головних бойових завдань. У наступальному бої танкові підрозділи й частини використовувалися массированно на напрямку головного удару. Велика увага приділялася організації взаємодії танків і мотопіхоти, що діє на БТР. Остання звичайно випливала безпосередньо за танками або за флангом їхнього бойового порядку. При цьому вважалося, що мотопіхота повинна залишатися на машинах як можна довше.

В обороні бронетанкові сили ізраїльської армії використовувалися в складі рухливого резерву для проведення контратак із глибини по військах, що прорвалися, супротивника. Однак, залежно від складної обстановки, вони могли втримувати оборонні позиції в складі перших ешелонів військ.

Pages: 1 2