Арабо-ізраїльські війни

Останнім часом у засобах масової інформації нерідко зустрічаються твердження, що танки як система озброєння зжили себе. Як правило, автори подібних тез не утруждают себе доказами, у найкращому разі дається загальне посилання на конфлікт у Перській затоці. Тривожить, що іноді необґрунтовані висловлення про місце й роль танків допускають високі військові керівники Російської армії, що мають чималі повноваження по формуванню нових військових стрyктур.

Відомо, що вірність тих або інших теоретичних положень перевіряється на практиці. За останні десятиліття відбулася безліч локальних воєн і військових конфліктів, у яких танки застосовувалися в більшому або меншому ступені. Накопичено досвід їхнього бойового використання в різних умовах. З погляду його вивчення інтерес викликають арабо-ізраїльські війни, ірано-іракська війна й бойові дії в зоні Перської затоки.

Друга арабо-ізраїльська війна почалася 29 жовтня 1956 року, коли Англія, Франція й Ізраїль почали бойові дії проти Єгипту. Ізраїльські війська почали настання на Суецькому й Исмаильском напрямках, а англо-французький флот установив військово-морську блокаду Єгипту. Для дій англійських, французьких, ізраїльських військ було характерно використання в перших ешелонах бронетанкових підрозділів і частин. У цілому застосування танків (усього їх налічувалося близько 600 одиниць) було досить ефективним.

Але війна виявила й деякі нові явища в ході бойових дій. Поява далекобійних керованих протитанкових ракет і насичення військ протитанковими засобами ближнього бою продемонстрували нові можливості організації протитанкової оборони. Це породило ілюзію легкості боротьби з танками. Одержала поширення ідея про недоцільність створення для танка потужного броньового захисту, оскільки завжди можна зробити кумулятивний заряд, що пробиває будь-яку броню. Тому підвищення захищеності танків, як і інших бойових броньованих машин, нібито варто шукати на шляху збільшення їхньої рухливості, у тому числі за рахунок зниження бойової маси. Така точка зору вплинула навіть на країни, що мають величезний досвід танкобудування. Типовим прикладом є ФРН, де основний бойовий танк “Леопард-1″ при масі 40 тонн мав дуже високі показники рухливості й відносно легеня бронювання.

У червні 1967 року почалася третя арабо-ізраїльська війна. До її початку в складі ізраїльських збройних сил налічувалося близько 1100 танків. На озброєнні складалися частково модернізовані американські танки “Шерман” М4, М48, англійські “Центуріон” Мк5 і Мк7, а також французькі легені танки АМХ-13.

Єгипетські збройні сили включали близько 1200 танків. Більша їхня частина перебувала на Синайському півострові. До складу збройних сил Сирії і Йорданії входило приблизно 750 танків. Перевага в силах було на користь трьох арабських держав по особовому складі майже вдвічі, по артилерії – в 2,5 рази, по танках – в 1,7, по літаках – в 1,4 рази. У технічному відношенні війська Єгипту й Сирії не уступали ізраїльським, а по танках перевершували їх, оскільки були збройні головним чином машинами радянського виробництва Т-54, Т-55, Але по підготовці й боєздатності вони були слабкіше.

Воєнні дії почалися 5 червня 1967 року. Уже в перший день війни ізраїльські ВВС знищили близько 270 літаків арабських країн і завоювали панування в повітрі, що наклало свій відбиток на дії наземних військ.

Останні носили високоманевренний характер. Танкові частини, залежно від складної обстановки, застосовувалися й для прориву оборони, і для розвитку успіху.

Так, на Єгипетському фронті Центральна група ізраїльських військ у перший день війни зустріла завзятий опір 2-й єгипетської мотопіхотної дивізії й не змогла прорвати її оборону з ходу. У бій були уведені дві бронетанкові бригади, які вночі обійшли дивізію із флангів. Одночасно в її тил був висаджений вертолітний десант. До ранку 6 червня ізраїльські війська просунулися на цій ділянці на глибину до 25 кілометрів.

Характерним прикладом використання танкових частин для розвитку успіху є настання Північної групи ізраїльських військ на приморському напрямку. Головний удар наносився частинами лівого флангу в тридцатикилометровий проміжок між 7-й і 2-й мотопіхотними єгипетськими дивізіями, допоміжний – у стик між 20-й піхотної й 7-й мотопіхотної дивізіями. До вечора групі вдалося в районі Хан-Юнис прорватися на узбережжя Середземного моря й відрізати 20-ю піхотну дивізію, а 7-ю дивізію з обох флангів обійти. При цьому дві бронетанкові бригади розвили настання уздовж узбережжя й до результату 6 червня оточили єгипетську піхотну бригаду.

Підсумки війни свідчать про серйозну поразку арабських країн. Вони втратили 68,5 тис. кв. км території, 40 тис. чоловік убитими, 900 танків і 360 бойових літаків. Втрати ізраїльської сторони склали біля тисячі чоловік убитими, 200 танків і 100 бойових літаків. Про невисоку бойову виучку й моральну стійкість арабських військ говорить той факт, що з 700 єгипетських танків, захоплених ізраїльтянами на Синайському півострові, близько 300 виявилося в повній справності або з незначними ушкодженнями.

Танкам (їх налічувалося не менш 3000 одиниць) і бронетанковим військам приділялася важлива роль у веденні наземних бойових дій. В ізраїльській армії командири частин і з’єднань прагнули до комплексного використання своїх танкових і піхотних підрозділів, забезпечуючи їм надійну артилерійську й авіаційну підтримку.

Одним з уроків війни з’явилася тенденція значного підвищення можливостей авіації по боротьбі з малорозмірними (крапковими) наземними цілями, у тому числі з бойовими броньованими машинами. У ході війни не одержала підтримки й розвитку ідея переходу бронетанкових військ на більше легкі й мобільні машини. Досвід показав зворотне: висока рухливість танків на поле бою не повинна протиставлятися їхньому броньовому захисту. У складі ізраїльських військ були легені танки АМХ-13 французького виробництва з максимальною швидкістю б5 км/год і англійські, значно менш швидкісні, але сильніше броньовані танки “Центуріон” (максимальна швидкість – 34,6 км/ч) . Останні на поле бою були більше рухливими, оскільки маневр легких танків закінчувався за першим же штучним або природним укриттям, до якого вдавалося добратися під вогнем супротивника.

У четвертій арабо-ізраїльській війні (1973 рік) танкам і бронетанковим військам приділялася досить важлива роль. До її початку в складі збройних сил Ізраїлю налічувалося 1700 танків. У сухопутних військах з 33 бригад десять минулого бронетанковими, багато танків було в механізованих і мотопіхотних бригадах.

На Синайському півострові, Західному бережу ріки Йордан і на Голандских висотах була побудована глубокоешелонированная оборона, Щільність протитанкових засобів на першій позиції становила 10-12 танків і 4-5 протитанкових знарядь на один кілометр фронту.

У збройних силах Єгипту після мобілізації стало 2200 танків, а в сірійських – 1350.

Pages: 1 2

Збережи - » Арабо-ізраїльські війни . З'явився готовий твір.

Арабо-ізраїльські війни





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.