Під час перебудови в нашій країні читачі одержали можливість познайомитися із творчістю письменників, яких у СРСР не публікували по ідеологічних причинах. Повернулося до нашого народу й творчість Євгенія Замятіна. Перші його речі не зробили особливого враження, але, коли був опублікований роман «Ми», інтерес до творчості письменника різко зріс. Це відбулося не тільки тому, що про роман ще до його публікації в Росії ходило багато слухів, хоча його мало хто читав. В основному міркування велися на основі дискусій про нього 20-х років XX століття

Так ще по вбогих згадуваннях про роман у підручниках і літературних довідниках. Тільки в 1988 році читач одержав можливість прочитати роман Замятіна. Замятін працював над романом у роки громадянської війни. Але всьому суспільству була вже ясно, чим ця війна закінчиться й по якому шляху піде Росія в чергове своє невідоме

Замятін був дуже прозорливого розуму людин. З потужним логічним мисленням. Він узявся за перо й став вирішувати завдання, здавалося б, неможливу: який же буде результат перемоги більшовиків. Але в процесі роботи письменник відчув необхідність розширити коло проблем. Він не став обмежуватися політичною сатирою сучасності, а вирішив всі спостереження використовувати для більше високої мети: прогнозу шляхів людської цивілізації

Письменник мав інженерне утворення, і це дозволило йому успішно прогнозувати, якими неприємностями для людства може обернутися технічний прогрес і торжество технократического свідомості. Отже, Замятін писав роман-проблему, роман-попередження. Тонке розуміння психологічного стану нового більшовицького суспільства підказало йому й вірна назва - «Ми». Колективізм більшовиків, що доходить до бездумного устремління вперед, хоч до чорта на роги, але. разом і згуртованими рядами. Цінність окремої особистості знизили до мінімуму. Письменник, сам будучи неабиякою особистістю, дуже раниме реагував &copy A L L S o c h. r u на всі ці прояви стадного колективізму в Росії більшовиків

Видимо, від страху за долю батьківщини Замятін своєю уявою переніс Росію на тисячу років уперед. Читач опинився в суспільстві майбутньої Росії, де йде спокійне, благополучне життя. Письменник обрав для свого оповідання форму щоденникових записів одного інженера під номером Д-503 замість людського ім’я

Інженер цитує повідомлення Державної Газети, з якого ми довідаємося, що будівництво «Інтеграла» - величезного космічного корабля - підходить до завершенню. Жителі Єдиної Держави за допомогою цього космічного апарата мріють підкорити «благодійному ярму розуму» жителів інших планет, що перебувають в «дикому стані волі». Мені здається, Замятін передбачав навіть фантастичні изыски письменників наших днів, що створюють добутки про «зоряні війни». Але повернуся кроману.

Замятін побудував свою фантастичну Єдину Державу приблизно таким, яким і стала більшовицька Росія: без прав людини на індивідуальність і незалежність суджень. Комуністичну дисципліну читач довідається в строгій регламентації й твердій доцільності, яким підпорядковане життя в Єдиній Державі. Сталінські трудові табори нагадує повсякденне життя населення фантастичної держави: усе робиться по сигналі - від прийому їжі до любові. Любов теж строго регламентується

Проблема стукачества відбита письменником в описі будинків жителів Єдиної Держави. Стіни в будинків скляні, щоб усі могли бачити й знати, хто чим займається. Словом, всі як у звичайній тоталітарній державі

Головний герой Д-503 цілком задоволений своїм існуванням, і, більше того, він уважає, що це єдино правильна й нормальна форма існування розумної істоти. Він захоплений будівництвом космічного апарата. Несвобода - природний стан його душі й тіла. Його ентузіазм нагадує ентузіазм героїв нашої літератури 30-х го^дов. Та й реальних людей теж.

Щоб остаточно дозволити поставлене завдання, автор уводить у сюжет роману революційну ситуацію. Перебуває частина робітників, які не хочуть миритися зі своїм рабським положенням. Вони вирішуються захопити космічний корабель, використовуючи для цього можливості Д-5ОЗ. Із цього моменту для героя Д-5ОЗ починаються важкі психологічні випробування. Він знайомиться з жінкою, у яку закохується, але не знає, як поводитися, тому що відповідних інструкцій у нього немає. Далі сюжет розвивається так: після відвідування Древнього Будинку й спілкування з живою природою за стіною любові в героя Д-5ОЗ з’являється душа, що рівняється з важким захворюванням. У результаті улюблена жінка гине в Газовому Дзвоні, а він після операції по видаленню фантазії знаходить втрачену рівновагу й щастя

Кульмінацією роману є розмова Д-503 із Благодійником. Благодійник повідомляє його формулу щастя: «Щира алгебраїчна любов до людини - неодмінно нелюдська, і неодмінна ознака істини - її жорстокість». Отже, прозорливий розум письменника пророчив поетапний розвиток тоталітаризму вмире.

Але пророчив він також і те, що людство (краща його частина) ніколи не упокориться з нелюдським відношенням до людини. Роман Замятіна «Ми», на жаль, довго ще буде співзвучний земної сучасності, тому для визначення його ідеї цілком підходить термін «антиутопія».