Антиутопія для антилюдства (по романі Е. И. Замятіна «Ми»)

Жанр утопії з’явився в Європі із зародженням гу-манизма. Мудреці минулого з радістю зображували щасливий мир майбутнього, де немає війни, хвороб, а всі сфери життя суспільства підпорядковані законам розуму. Пройшли століття. І утопія змінилася антиутопією – изоб-ражением «майбутнього без майбутнього», мертвого механизи-рованного суспільства, де людині відведена роль про-стій соціальної одиниці. Насправді антиутопія не є повною протилежністю утопії: ан-тиутопия розвиває основні принципи утопії, дово-дя їх до абсурду. Тепер виявляється, що той самий людський розум здатний побудувати «Місто Солн-Ца» Томмазо Кампанеллы й працюючі з точністю годинного механізму «фабрики смерті» Генріха Гиммле-Ра. XX століття стало століттям втілених антиутопій – у житті й літературі

Для російської літератури жанр антиутопії не впол-не свойствен. Однієї із кращих антиутопій, написаний-ных російською мовою, став роман Євгенія Замятіна «Ми». Цей роман створювався в 1920 році в холодному напівзруйнованому Петрограді. Авторові вдалося за сім-десят років копіювання заборонене © 2005 до падіння комуністичного режиму сде-лать правильні висновки про «великий блеф», втілений-ном в ідеях марксизму-ленінізму

Власне кажучи, Замятін нічого не видумував: він лише довів до логи-ческого завершення ідею побудови комуністичного суспільства. Отже, перед нами – «ідеальне обще-ство». Уніфікація, зрівнялівка, регламентація – от лише деякі з ознак «ідеального суспільства» у романі «Ми». Історія створення цього суспільства весь-ма нагадує історію створення Радянського Союзу. Його громадяни досягли щастя в результаті загибелі біль-ший частини населення. Жителі країни щасливі: вони живуть у будинках із прозорими стінами, ходять на роботу й з роботи ладом, а проблема любові вирішена раз і завжди: «усякий нумер має право на інший нумер як на сексуальний об’єкт».

Жителі, або нумера, носять однаковий одяг, їдять однакову їжу. Мистецтво є придатком державної машини. За цією соціальною ідилією спостерігають строгі Хоронителі. А вище всіх коштує Благодійник – лідер «ідеального суспільства».

Усе продумано до дріб’язків. Виконані щасливого ідеалізму нумера будують якийсь Інтеграл, що наповнить щастям всю Все-Ленну. Ці картини щось нагадують, не чи правда? Недарма сучасні Замятіну критики з піною в рота доводили, що «Ми» – шкідливе й антирадянське про-винищення. Дійсно, цей роман – антирадянський добуток, причому одне із кращих

Головний герой – нумер D-503, від імені якого ве-дется оповідання, – одержує можливість випробувати теперішні людські почуття, зазнати пристрасть, страх. Доля його трагична: він не був страчений, як його кохана, а піддався операції по усуненню уяви разом з іншими нумерами. Одне з найважливіших питань, які намагається вирішити автор, – питання волі вибору й волі во-обще. Де грань, що відокремлює волю від несвободи, а людини від тварини?

Сьогоднішні хаос і хитання в пострадянському суспільстві, соромливо іменовані « пери-одом становлення демократії», показують, що ми не готові до волі, ми не навчилися розуміти й цінувати її. Може бути, нинішній пострадянський простір і є місцем, де живуть ті, хто вижив у катаклиз-ме антиутопії, – своєрідним «житлом для античе-ловечества». На щастя, республіки колишнього Советско-го Сполучника повільно й важко видужують, і возвра-щение в дурний сон за назвою «Совдепия» уже з-вершенно неможливо. Але примара несвободи продол-жает стояти за нашими плечима. Ми повинні бути вни-мательны й пильні: у світі є багато Благодійників, готових ощасливити слухняні нумера. І саме глав-ное – нам потрібно не машинне демократичне обще-ство, а воля, заснована на вічних принципах гума-низма.

Збережи - » Антиутопія для антилюдства (по романі Е. И. Замятіна «Ми») . З'явився готовий твір.

Антиутопія для антилюдства (по романі Е. И. Замятіна «Ми»)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.