Анатолій Андрійович Димаров: багатогранні добутки

Анатолій Андрійович Димаров народився 5 травня 1922 року в Миргороді на Полтавщині в сім’ї вчителів. Після закінчення середньої школи був мобілізований в армію. У цей час почалася Велика Вітчизняна війна, письменник воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, був поранений, після видужання якийсь час був партизаном. Весь цей життєвий досвід пізніше відбився в його добутках. В 1949 році він видав перший збірник оповідань «Гості з Волині».

Протягом 1950 – 1951 років А. Димаров учився в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, в 1951 – 1953 роках у Львівському педагогічному інституті, потім в 1953 – 1956 роках у Вищій партійній школі в Москві. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. А. Димаров є автором нарису «Два Марія» (1951), збірника оповідань і новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через мосточек» (1957), повести «Син капітана» (1958), збірника повістей і оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «И будуть люди »(1964). Творча спадщина письменника становить кілька десятків томів. Найважливіші з них: «Зинин щеня» (1969), «Містечкові історії» (1983), «На коні й під конем» (1978), «Вершини» (1986). В 1981 році роман «Біль і гнів» був відзначений Державною премією ім. Т. Шевченко. Письменник переконує, що війну виграло саме народне життя. «Болем і гнівом» А. Димаров затверджує це жагуче, зовсім, завершуючи свою величну фреску окупаційного лихоліття епізодом, що найбільше виразно оголює полемічний нерв всієї епопеї. Єдина на всю спалену Тарасовку жінка Ганна Лавриненко відтягнула знадвору мертвого німця, намила картоплю, знайшла обгорілий шолом і мовчачи прийнялася варити в ньому нехитру селянську їжу. «Той шолом і привернув увагу військових. Він відразу ж подумав, що неодмінно напише про цю жінку й шолом, він становив уже подумки, гарні й гучні слова: про війну, про перемогу наших солдатів. А Ганна ні про що не думала: Ганна просто мила картопля».

Любимейший жанр письменника в роки творчої зрілості стали «історії» – сільські, містечкові, міські. Почато вони були збірником «Зинин щеня» (1969), що народився в поліському хуторі Малий Тикач, жителі якого, як це й трапляється у всіх устояних сільських громадах, «породичались» з більшістю людських чеснот і недоліків, зігріваючи й караючи ними не тільки сусідів, а й самих себе. Ці соціально й психологічно хворобливі питання з’являються й після знайомства із книгою «Постріли Уляни Кащук» (1978). Ця книга, разом з попередньої, увійшла в підсумкове видання А. Димарова «Сільські історії» (1987). Більшість її персонажів літні люди, їм довелося дивитися в очі найстрашнішому лиху – насильницької смерті в роки війни. І часто ці люди боялися насамперед не її, а осуду власної совісті. ПРО «чисті» народних натурах, їхньому поступовому чи вимиранні те в болоті застійного побуту, або в духовно пісному ґрунті сучасних мегаполісів міркує А. Димаров у книгах «Містечкові історії» (1987) і «Боги на продаж. Міські історії» (1988). Обидві ці книги густо населені людьми, які здебільшого мають розбиті долі. Це свідчать про кризу цінностей, які мало державу, а також про ігнорування елементарних цінностей

Головні мотиви «Міських історій» Анатолія Дммарова – це людина у всій розмаїтості його відносин з навколишнім світом. По загальному пафосі повістей, які ввійшли в «Міські історії», фіксуються різні зрізи дійсності: комічні («Роман», «Білі троянди, червоні троянди…»), трагічні («Місяцехід і Квазимода». «Дітям до шістнадцяти», « Симон-Різник»), умовний^-умовні-умовні-фантастично-умовні («Крила»). Але найбільше тут добутків, які містять у собі взаємовиключні початки, зображують людину в такім об’єднанні почуттів і розбіжностей, що немає необхідності шукати однозначну відповідь на питання «хто є хто»: «Квартира», «Мама Люба», «Кримінальна історія», «До сина», «Медалі», «Дзенькоти». «Боги на продаж». «Міські історії» спонукають до серйозних роздумів про причини тих моральних деформацій, свідками яких ми є останнім часом про те, які сили змушують людини забувати такі важливі моральні імперативи, як добро, шляхетність, милосердя. Досліджуючи ці причини, письменник намагається запропонувати різні відповіді на ці хворобливі питання. Одна з них зв’язує втрату людиною людяності, насамперед, із хворобою язиковий, що жахливою епідемією накрила жителів міста (та й села) перетворюючи їх, колись добрих і лагідних, у холодних егоїстів, осліплених єдиним бажанням щось «дістати», «схопити», «добути».

Твору Анатолія Димарова – багатогранні, разноплановие, і, безперечно, не можуть не залучити уваги читача

Збережи - » Анатолій Андрійович Димаров: багатогранні добутки . З'явився готовий твір.

Анатолій Андрійович Димаров: багатогранні добутки





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.