Широку популярність придбало добуток «На печі» (Українська патріотична дума), написане в 1898 році. Це гостра сатира на панів-«патріотів», які видають себе за захисників прав українського народу. У вірші зображений образ пана-«патріота», що, не злазити з печі, захищає рідний край. Він уважає себе теперішнім патріотом, тому що лежить не на чужий, а на українській печі, звідки «воює» з народними супостатами в мріях: «И в мріях скликаю численні полки…»… Вірш В. Самийленко «Ельдорадо» (1886) користувалося незмінною популярністю серед студентської молоді завдяки своїй гострій викривальній спрямованості. Почавши добуток словами про далеку й щасливу країну, поет завершує його словами про Російську імперію, населеної багатьма безправними народами:

• Там живе племен усяких
• Престрашна мішанина,
• И за те той край зветься
• Русь єдина, Русь єдина

Ряд сатирично-гумористичних віршів В. Самийленко - це переробка біблійних сюжетів у плані їхнього гумористичного осмислення й сатиричного напрямку. До таким поэзиям належить «Божий приклад» (1902). Цей вірш стало хрестоматійним, а рядка його: «Працюй, Іван, і не говори про утому», «Одне створювати мовою, а інше - перти плуг» стали крилатими зразками дотепного народного гумору. Як і С. Руданский, В. Самийленко офарблює свої гуморески іскристим народним гумором, показує в особі простого трудівника кмітливість і природний розум, здатність відстояти своє людське достоїнство

Поезія «Людяність» написана в 1893 році. Подібно Лермонтовской «Думі» у добутку Самийленко порушені важливі морально-эстетические проблеми: людина й технічний прогрес, місце й роль духовних цінностей у людському житті. Поет за розвиток культури, високих духовних поривів, Але в той же час бачить, як машинне століття вбиває в людських душах «найкращі пориви, гарячі почуття». Він виступає проти «холодних міркувань», «розміряного життя», які витиснули «глибину думок» і «силу поривів». В. Самийленко призиває возвеличити в піснях простих людей з великою душею й палким серцем, оспівати людини-творця, а не закоханих у себе міщан:

• Ми раді за прогрес, і от до всіх країн
• Ми на спектаклі йдемо з культурністю своєї
• Коли ж те буде час, що більше, ніж машин,
• Ми виставимо людей з високою душею?

Поет великої людської душі, В. Самийленко тонко відчував красу рідного краю. Теперішнім шедевром любовної й пейзажної лірики стала його «Вечірня пісня» (1896). Це один із самих завершених у художнім відношенні добутків, музику до якого написав К. Стеценко. Майстерно використані художні засоби (проста композиція, строфічний розмір - двостопний амфібрахій, ласкаві форми - тихенький, сонечко, темненький, алітерація з більшою кількістю голосних, значне кількість слів зі зм’якшеними звуками) сприяли створенню піднятого й задушевного настрою вечернею часом:

• Тихенький вечір
• На землю спадає,
• И сонце сідає
• У темненький гай
• Ой сонечко ясне,
• Невже ти утомилося,
• Або ти розгнівилося?
• Ще не лягай!

Щирість, простота, безпосередність пейзажного малюнка сприяють авторові в досягненні великої сили естетичного впливу. Потрібно звернути увагу на та обставина, що поема «Герострат» була видана окремою книгою. Це перша ластівка, що сповістила літературну громаду про народження теперішнього національного поета, схвильованого й страждаючого за народне горе. Цією же поемою відкривався й збірник «З поэзий Володимира Самийленко». Крім поеми «Герострат», у збірник увійшли поезії «Грішниця», «Найбільш дорога перлина», «Елегії» - переклад з Беранже. Це були неоціненні зразки лірики декількох жанрових форм: пейзажної, цивільної, любовної