Звичайно, ви чисто виголені И смак вам не змінював. Але чи були ви вбиті За батьківщину наповал? А. Вознесенськ Одним із кращих віршів Андрія Андрійовича Вознесенська я вважаю “Невідомий - реквієм у двох кроках, з епілогом”. Цей вірш присвячений Эрнсту Невідомому - чудовому скульпторові, авторові багатьох видатних робіт, у тому числі пам’ятника жертвам репресій. В епіграф вірша винесена присвята “Пам’яті лейтенанта Радянської Армії Эрнста Невідомого, полеглого в атаці 2-го Українські фронти”. Поет згадує епізод з життя е. Невідомого, коли, порахувавши його за загиблого, відправили матері “похоронку”, але він, на щастя, вижив. Вірш написаний в оригінальній манері - розмова Смерті й Життя із солдатом. Їхні доводи не зупиняють патріота, що виконує борг перед батьківщиною

Вознесенськ уживає у вірші барвисті метафори, неологізми й фразеологічні звороти - всі этопомогает йому створити правдиву, твір з оллсоч © 2005 я страшну картину бою й подвигу солдата, що зумів перемогти страх і ступнути в безсмертя. Лейтенант Невідомий Эрнст. На тисячі верст навкруги Рівнину прасує смерть Вогненною праскою. В атаку взвод не підняти, Але зверху в радіомережу: “В атаку, - Кличуть, - Твою матір!” І Эрнст відповідає: “Є”. Але взводик твій землю їсть. Він доблесно нерухомий… Хочеться відзначити прекрасне володіння мовою молодим поетом (вірш написаний в 1964 році). Остання фраза настільки ємна й багатозначна, що цілком заміняє великі пояснення

И в той же час вона звучить із деяких часток гумору. Так, на фронті перебував час і для сміху, трагічн і комічне йшли поруч. Поет у діалозі героя зі Смертю показує, що Невідомий прекрасно розуміє, на що йде, за які ідеали віддає єдине, неповторне життя: Проти - кулътургервышибал, проти націонал-соціалізму,- проти! Проти глобальних звірств. И Життя вмовляє Эрнста “одуматися”, не вийти з окопу, будь-якими засобами залишитися живим. Але для героя не може бути компромісу із совістю. І далі автор піднімається до високої філософії в питанні про життя й смерть, про борг і ушановуйся

Але вище життя й смерті, що простромлює нас, як світло, нас вимагає щось третє - чим виділений людина. Тварини життя беруть. Лише люди життя віддають. Тревожаще й прожектдрно, на відміну від звірів, - здатність до самопожертви єдина в людей. Вірш повно патріотичного й цивільного пафосу. Воно вселяє гордість за російського солдата, що зумів поставити волю батьківщини, її незалежність вище життя. Єдина Росія, Єдина моя, Єдине спасибі, Що ти обрала мене. Викликом всезнайкам і горланям звучать останні рядки вірша

Поет стає не на захист Героя, він у цьому не має потреби. А викриває вульгарність і критиканство, “сите філософствування” про раціональність того або іншого вчинку. Нам не критикувати своє минуле треба, а пишатися своїми великими попередниками, що створили й зберегли велику країну. Я голову обнажу И чемно їм скажу: “Звичайно, ви свіжовиголені И смак вам не змінював. Але чи були ви вбиті За батьківщину наповал?” Переходячи від загального погляду на героїзм до конкретної долі Эрнста Невідомого, хочеться порадіти, що він залишився живий, що й у мирному житті знайшов себе, став людиною, якою країна може пишатися