Коли тоне батьківщина в крові, Коли холонуть стогони на вустах, Ті, хто розпинався їй у любові, Не поспішають зависнути на хрестах. И. Губерман Ганну Андріївну Ахматову нерідко називають росіянці Сапфо, поетичним голосом епохи. Дійсно, величезна Спадщина, залишена великою поетесою, залучає до себе увага й донині. Я б навіть назвав Ганну Андріївну літописцем свого часу: від вірша до вірша, вона створює реальний образ свого Часу, нехай навіть кривавий і жорстокий

Ахматова жила в дуже складний час, час змін, Цивільної й Світової війни, революцій. Вона не покинула Батьківщину в самі важкі й судьбоносные роки в історії країни. Її не Зломили цієї події

Вона продовжувала творити. Змінюється лише стиль віршів, він став небагато іншим: Співучим і м’яким строфам перших збірників \”Вечір\” і \”Чіткі\” на зміну прийшли більше важкі й суворі Рядки із книг \”Подорожник\” і \”Anno Domini\”. Поступово лірика Ахматової переходить із особистої у вічну. Саме в останніх зборах віршів поетеси досягло кульмінації патріотична наснага Ахматовій

Тут ми можемо простежити, як змінювалося почуття любові до Батьківщини в поетеси, і трансформувався її Склад. Величезне місце в культурному шарі \”срібного століття\” російської поезії займає вірш \”Не з тими я, Хто кинув землю…\”, написане в березні 1922 року

Уже перші рядки вірша наводять на міркування. Не з тими я, хто кинув землю На розтерзання ворогам Вони наповнені патетикою. Спочатку навіть незрозуміло яку позицію займає поетеса. Або їй жаль, що вона не Емігрувала разом з іншими письменниками й поетами за кордон, або не приемлет тих людей, хто кинув нашу Країну в роки жаху й потрясінь, і розмежовує себе з ними, розділивши тим самим все суспільство на два клани: Щирих патріотів і лжепатриотов. Другий рядок роз’ясняє зміст першої, показує, що дійсно Ахматовій далекі лжепатриоты, вона їх попросту не приемлет.

Поетеса не розуміє всіх лестощів, що несуть Псевдопатриоты. Їй здається, що вони не гідні жити в Росії й черпати її природні й духовні багатства: Мальовничу природу, народний фольклор. Але не можна розглядати позицію Ахматової з негативної сторони

Так, вона засуджує тих, хто виїхав і, на її Думку, зрадив Батьківщину й для неї зроблений уже зроблений якийсь духовний вибір - еміграція неможлива. &copy A L L S o c h. r u Але Ахматова Дає як би свою оцінку що відбувається. Її переповняють почуття гіркоти й болю за рідну землю, у її душі є Крапля жалості. Про це свідчить наступна строфа, з якої читач довідається, що Ганні Андріївні, насправді, жаль цих вигнанців, вона порівнює їх з укладеними, хворими. Значення слова \”вигнанець\” Зовсім не категорія людей вигнаних або репресованих по яких-небудь причинах

Тут зовсім інше значеннєве Навантаження: вигнанці душі ті, хто прогнали свою любов до Батьківщини зі своєї «душонки», тому й зрадили рідну Країну. Однак, я вважаю, що не можна так критично ставитися до цих вигнанців. Вони якоюсь мірою не Винуваті - їх змусила ситуація, що зложилася в Росії. Як би не було жаль поетесі вигнанців, вона не передвіщає їм нічого гарного, їхня подальша доля не Визначена

Нехай навіть людина й живе за кордоном, однаково щирого щастя тут він не знайде, так все Чуже \”ополонку пахне хліб чужий\”. Тим часом ритм вірша різко міняється, подібно тому, як спокійно тече ріка й зненацька на її шляху Зустрічається обрив або лійка починається вир. А тут у глухому чаду пожежі Залишок юності гублячи, Ми ні єдиного удару Не відхилили від себе

Тут, здавалося б, лежить, як і годиться, значеннєвий центр добутку, але це не так. Не слід заперечувати Всієї глибини цих сильних рядків, що показують ту атмосферу, що запанувала в країні після революції. Я б Відзначив займенник \”ми\”. У ньому зосереджені плечі рівноваги строфи, у ньому виражений російський народ, всі Патріоти Русі, що встали на захист своєї Батьківщини. Ахматова й показує, яким повинен бути цей щирий патріот. Значеннєвий центр зміщений до кінця вірша

В останніх рядках укладені висновок і нагадування людям про те, Що з роками ми черствіємо по відношенню не тільки до Батьківщини, але й друг до друга. Але у світі немає людей бесслезней, Надменнее й простіше нас Ці слова вразили мене. Безсумнівно, у них лежить весь ідейний задум усього морально-соціального Ліричного оповідання вірша \”Не з тими я, хто кинув землю…\” Не менш цікавий задум і з погляду композиційної побудови. В основі лежить улюблене акмеистами Ямбічне віршування

Усередині кожної строфи не важко помітити точне перехресне римування. На цьому Принципі й покладена побудова всіх чотирьох строф: кожна наступна протипоставлена по ідейному навантаженню Попередньої. Гнівний, важкий ритм переміняється більше еластичним тональним, потім знову вертається у фазу Гучного, оцінного. Тільки за допомогою чергування чоловічої й жіночої рими це вдається зробити поетесі. Однак, якщо бути точніше, те жіноча рима небагато переважає над чоловічий, що робить вірш співучим з Музично-акустичної крапки зору

Ще одна особливість, що зустрічається у віршуванні, між наголосами Неоднакова кількість складів, що створює особливе морально-психологічне навантаження. Цікава й алітерація. Для приклада розглянемо першу строфу: Не з тими я, хто б[р]осил зе[м][л]ю На [р]асте[р]зание вра[г]а[м]. І[х] [г][р]забій [л]ести я не поза[м][л]ю И[м] піснями я свої[х] не так[м]. Як видно, ужиті в основному звук, що ричить, [р], [г], що створює якийсь гамір, і сонорні, м’які [м] і [л], Що Зм’якшують обстановку, що загострилася

Алітерація показала, що вже в першій строфі поетеса підготовляє Слухача (розглядаючи з погляду слухового сприйняття) до полегкості й жалості, розвинені в другій Строфі. У наступній строфі переважають звуки, що дзижчать, [ж], [з] і глухуватий [х], які хоч і звучать ледве Помягче, але не знімають напруженої ситуації. Їх підхоплюють звуки третьої строфи [ж] і [х], а [з] перестає Дзенькати. Слухач тимчасово відпочиває від нього, щоб потім, у четвертій строфі, почути новий дзенькіт і сполох [з]: [з]наїли, по[з]дний, бессле[з]ній. В асонансі також ряд особливостей. В основному чуються звуки [е] і [про], що надають звучанню гул і шум. У засобах художнього зображення Ахматова використовує епітети, порівняння, інверсії

У вживанні Епітетів поетеса дуже сдержанна, і до них можна віднести прикметники \”грубої\”, \”чужий\”, \”глухий\”. Тобто призначення епітетів у вірші нести щось протиприродне добру й щастю. Порівняння \”як Ув’язнений\”, \”як хворий\” теж мають підтекст похмурих і злих початків

Якщо в завдання історії входить зберігати точні відомості й факти минулого, то поезія А. А. Ахматовій розширила Рамки даної науки й показала щиросердечний стан епохи. Поезія Ахматової актуальна й донині, на її Віршах можна вчитися любити свою Батьківщину так, як любила її велика поетеса \”срібного століття\” Російської поезії Ганна Андріївна Ахматова. Автор твору: Жека [email protected]

ru