Аналіз вірша Блоку “Про доблестях, про подвиги, про славу” (адресовано дружині). I. Любов умиротворення для душі. II. Аналіз вірша. 1. Композиція вірша

2. Жанр вірша. 3. Епітети, уособлення, метафори. 4 Паралель із віршем Пушкіна. III. Віра в любов порятунок душі. Олександр Олександрович Блок жив і писав у дуже важких історичних умовах, болісно відчуваючи відсутність гармонії в “страшному світі”.

Не почував він її й у своїй душі. Тільки любов змогла принести Блоку те необхідне, бажане умиротворення, без якого неможливо було жити. Любов була покликана виключити хаос не тільки в душі, але й у навколишнього поета світі

Блок обожнював любов, що відкрила йому високий сенс життя. Велика кількість віршів він присвятив цьому прекрасному почуттю. Одне з них “Про доблестях, про подвиги, про славее”. Цей вірш був написаний в 1908 році

Назавжди пішла з життя поета та висока безгрішна любов, дійсність зруйнувала ідеал, і поет уболіває про загублену чисту мрію, у якій він тепер не здатний так сильно вірити: Про доблестях, про подвиги, про славу Я забував на сумній землі, Коли твоя особа в простій оправі Переді мною сіяло на столее Уж не мріяти про ніжність, про славу, Всі миновалось, молодість пройшла! Твоя особа в його простій оправі Своєю рукою забрав я зі стола. Вірш “Про доблестях, про подвиги, про славее” має структуру кільцевої композиції: перший рядок повторює останню, але протипоставлена їй; у висновку вірша автор немов хоче повторити перший рядок, але він уже не думає ні про доблесть, ні про подвиги, він шукає хоча б ніжності, але не знаходить і неї. Жанр вірша любовне послання. Герой звертається до збіглій від нього улюбленій жінці. Він випробовує жагуче бажання повернути любов, загублену вже багато років тому: И згадав я тебе перед аналоєм, И кликав тебе, як молодість своюе Я кликав тебе, але ти не оглянулася, Я сльози лив, але ти не снизошла.

Розставшись із улюбленої, герой втратив сенс життя, він втратив самого себе. Не зустрів він більше й теперішньої любові, на життєвому шляху йому зустрічалася лише пристрасть: Летіли дні, крутясь проклятим роеме Вино й пристрасть терзали життя моюе И згадав я тебе перед аналоєм, И кликав тебе, як молодість своюе Ті дні, коли особа улюбленої сіяло, перемінили страшні дні, що крутятся “проклятим роєм”. Образ “страшного миру” символичен, він один із ключових у вірші. Зливаючись із образом сирої ночі, він контрастує з “синьому плащем” минулого, плащем, у який загорнулася героїня, ідучи з будинку (синій колір зрада): Ти в синій плащ сумно загорнулася, У сиру ніч ти з будинку пішла. Не знаю, де притулок своїй гордині Ти, ніжна, ти, мила, нашлае Я міцно сплю, мені сниться плащ твій синій, У якому ти в сиру ніч пішла

Дні подібні ночі, життя здається сном (”я міцно сплю”). У вірші нам зустрічається велика кількість епітетів: “на сумній землі”, “заповітне кільце”, “проклятим роєм”, “сира ніч”. Та ніжність, з якої герой згадує свою улюблену, порівнюючи її зі своєю молодістю: “И кликав тебе, як молодість свою”, відбита в добутку такими епітетами як: “прекрасна особа”, “ти, мила”, “ти, ніжна”. Зустрічаються у вірші уособлення й метафори: “коли твоя особа в простій оправі”, “переді мною сіяло на столі”, “я кинув у ніч заповітне кільце”, “ти віддала свою долю іншому”, “летіли дні”, “вино й пристрасть терзали життя мою”, “я міцно сплю”. Якщо уважно читати вірш “Про доблестях, про подвиги, про славее”, то неважко помітити, що воно перегукується з віршем А. С. Пушкіна “Я пам’ятаю дивовижне мгновеньее”.

Коли твоя особа в простій оправі Переді мною сіяло на столее В Пушкіна ми бачимо подібні рядки: Я пам’ятаю дивовижне мгновенье: Переді мною з’явилася ти. “І я забув прекрасне Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 особу” “И я забув твій голос ніжний”. “Летіли дні” “ішли роки”. Але, не дивлячись на настільки схожий сценарій, фінали у віршів зовсім протилежні: в А. С. Пушкіна до кінця вірша наступає пробудження душі, у Блоку ж ми бачимо лише гіркоту, розпач (герой не повернув улюбленої).

У рятівну віру любові, любові світлого почуття, що як очищає, А. Блок вірив завжди й прагнув віддати всього себе любові, великій любові до жінки, до Батьківщини. Любові він присвятив свої почуття, помисли, душу, що яскраво виражено в його віршах на всьому протязі творчості великого поета, ім’ям якого ми пишаємося й понині.