Є у світі серце, де живу я. А. С. Пушкін «Щастя так мало створене для мене, що я не визнав його, коли воно було переді мною», - говорив А. С. Пушкін, тому що не сподівався на взаємність. Його послання звернене до жінки, що його, видимо, ніколи не любила: Що в ім’ї тобі моєму?.. Що в ньому? Забуте давно У волненьях новій і заколотних, Твоєї душі не дасть воно Спогадів чистих, ніжних. Влада найвищого й прекрасного хвилюючого почуття - любові пізнав поет - про це й рядка Алл С о ч. Р У вірша, і рядка листа: «Вам зобов’язаний я тим, що пізнав усе, що є самого судорожному й болісного в любовному сп’янінні, і все, що є в ньому самого приголомшуючого

Страждання облагороджують душу людини. Особливо страждання любові. Це високе почуття піднімає Пушкіна, робить його більше шляхетним: Що в ім’ї тобі моєму? Це риторичне питання привертає увагу читача, тому що він не тільки не вимагає відповіді, але й містить твердження, що в ньому, у цьому ім’ї, - нічого для тої, до кого звернені рядки вірша й рядка листа: «Від усього цього в мене залишилася лише слабість видужуючого, одна прихильність, дуже ніжна, дуже щира, - і небагато боязкості, що я не можу побороти».

Людське життя не нескінченне. Час безжалісно над людським життям: «Ваша душа… не зустріне її (душу поета) у безмежній вічності».

И не випадково анафоричне твердження: «воно вмре, воно залишить мертвий слід». Інша анафора: «що в ім’ї… Що в ньому?..» - приводить до тої ж гіркої думки про забуття, зникнення. Адже дієслово «умре» саме й має значення: «забуття», «зникнення», «перестане звучати».

Але читаючи вірш, вслухуючись у ритм його строф, вдумуючись у значення епітетів (сумної, нічний, глухому, мертвої, нових, заколотних, чистих, ніжних), ми починаємо розуміти подвійність композиції. Категоричність твердження: «Що в ім’ї тобі моєму? - Воно вмре», - слабшає. Виникає надія на пам’ять, тому що тільки пам’ять протистоїть нищівній силі часу. Порівняння, які використовує поет, беручи для порівнянь хвилю й звук нічний, і зупиняють мить, і дають надію, що ніщо у світі не проходить безвісти.

Продовжити людське життя може тільки пам’ять, що одна тільки перемагає час. «Пам’ять - подолання часу, подолання смерті», - затверджує Д. С. Лихачов. Поки нас пам’ятають, ми живі

И інверсія третьої частини вірша: «спогадів чистих, ніжних» - підтверджує цю надію. Сполучник «але», з якого починається четверта частина вірша, вносить перелом у психологічний розвиток вірша. В автографі Пушкіна в альбомі графині Собаньской після цього сполучника коштує многоточие, тобто пауза. І ця пауза несе в собі глибокий зміст, допомагає зрозуміти глибокий психологізм вірша

В останніх рядках вірша на відміну від попередніх уживаються дієслова теперішнього часу, які теж підсилюють надію на пам’ять про почуття пишучі в альбом, про серце, у якому живе улюблена, живе любов до неї, живуть смиренність перед долею й безкорисливість стосовно коханої. Але в день суму, у тиші, Вимов його, тужачи; Скажи: є пам’ять про мене, Є у світі серце, де живу я… Філософський вірш «Що в ім’ї тобі моєму?» ставиться до так званої медитативної лірики, носить характер глибокого роздуму над проблемами людського життя, міркувань олюбви.