Филдинг відкриває своїм романом шлях реалізму. Він сам називав себе «творцем нового виду літератури» і тому звільняв себе від яких-небудь правил і канонів. Головне завдання цього нового виду - зображення реальної людини в реал обставинах. Головне письменницьке завдання - це живописати характер, характер реальний, і погоджувати вчинки героя з його хар-ром. Письменникові слід «уміти пророкувати вчинки людей за тих чи інших обставин на підставі їхній хар-ров». Филдинг начисто відмітає всяке свавілля письменника. Закон реал листа: «завжди триматися в рамках можливого».

Филдинг не заперечує, звичайно, романт фантазій у лит-рі. Відсутність їх збіднило б її. Але для них відведена особлива сфера в мистецтві, сфера поэтич мрії. В етичну й эстетич програму письменника, по Филдингу, ложно входити: 1) людинолюбство, 2) ученість,3) досвід. Филдинг поставив собі ще трохи, необов’язкових для інших завдань: 1) користуватися прийомом контрасту, 2) замовчувати те, що не можна зобразити досить яскраво, 3) писати сулибкой.

Филдингу однаково далекий і класицизм із його високою патетикою й барокко з його надмірними страстями. З винятковим талантом сатирика він виводив на сцену суддів - здирників, политий шахраїв, скнар. Филдинг тверезо дивився на мир, не впадаючи в ілюзії. В 1743 пише «Історію Уайльда Великого». Злодій, шахрай, рецидивіст Джонатан Уайльд на сторінках повести кидає обвинувачення всьому буржуазному суспільству

«Історія Тома Джонса»: найвідоміший роман Филдинга. Сюжет побудований на старожитній темі: халепах двох героїв. Два люблячі серця не можуть з’єднатися. Їм заважають і злі люди, і обставини, і власні промахи й помилки. Герої роману Том Джонс і Софія Вестерн, виховані на лоні природи, з дитинства що здружилися, а потім полюбили один одного назавжди й безкорисливо, виявляють собою ту полонену пару, що знайома нам по казках про вічну любов. Однак, Том аж ніяк не є ідеальним коханцем, зразком чесноти й взагалі всіх тих якостей, якими автори наділяли своїх героїв. Тім при всій своїй привабливості( доброті, безкорисливості, чесності) відрізняється самим неприйнятним для ідеал коханця якістю - він ветрен. Страсті постійно грають із ним злий жарт

Ціла галерея лицемірів виведена Филдингом. Перше місце серед них займає сестра сквайра Олверти мисс Бриджет, а потім мисс Блайфил, що через страх перед пуританською мораллю втратилася власного щастя й прирекла свого сина Тома на страшну долю підкидька. Далі йде законний син цієї особи - містер Блайфил - молодший, зразок мерзотника - лицеміра. За ним ідуть учителя Тома й Блайфила: Кваком і Сквейр, безсердечність і жорстокість яких завжди прикриті пишномовними фразами про моралі й чесноту

Письменник завжди з недовірою ставився до бездоганної чесноти людей, підозрюючи неправду й лицемірство

Роман завершується щасливим фіналом. Порок карається: лицемір Блайфил вигнаний з будинку. Добро тріумфує. Тім і Софія знаходять щастя сімейного сполучника, народять дітей і множать свої багатства

Соц критика його не різання, але досить зрима. Його демократичні симпатії очевидні, разом зі своїм Томом він співчуває знедоленим і приниженим біднякам і від усього серця хотів би полегшити їхня доля. Однак ця симпатія не здобуває присмаку слащавой і нудотної розчуленості. Филдинг не дарує аристократів. Леді Белланстон, підступн, брехлива й розпусна, персоніфікує всі пороки придворних

Филдинг пише з посмішкою. Ми відчуваємо цю посмішку практично на всіх сторінках роману. Іноді вона зла й саркастична, коли він викриває за лицемірною маскою люта особа користі й жорстокості, але часто м’яка й добродушна, коли мова йде про человеч слабості