* Я к вам пишу - чого ж боле? Що я можу ще сказати?

* Тепер, я знаю, від вас залежить

* Мене презреньем покарати…

Уже в цих рядках - вся Тетяна. Гордість, її поняття про пристойності страждають тому, що їй доводиться першої визнаватися в любові чоловікові. У глибині душі Тетяна напевно була впевнена у взаємності. Вона припускає, що могла б бути щаслива з іншим, і в цьому припущенні є частка настільки невластивого їй кокетства; але відразу стрімкість почуттів у ній бере гору: «Іншої!.. Ні, нікому на світі не віддала б серця я…». Різкий, раптовий перехід на «ти» - як би випадковий, неусвідомлений. Чому?.. Тетяна тут і в наступних рядках гранично відкрита, абсолютно відверта. Вона розповідає про свої почуття, нічого не приховуючи, чесно й прямо: Уяви: я тут одна, Ніхто мене не розуміє, Розум мій знемагає, И мовчачи гинути я повинна. Отож що шукала вона в Онєгіні!.. Розуміння. Онєгін з його світською пересиченістю здавався їй, юній сільській дівчинці, людиною незвичайним - а виходить, здатним її зрозуміти. Але Тетяна сама усвідомлює жах свого вчинку, аморального в очах світла (але не в її власних!), і пише:

Кінчаю. Страшно перечеетъ…

Соромом і страхом завмираю…

Але мені порукою ваша честь,

И сміло їй себе довіряю…

Яка сила й простота в цих словах!.. І знову - перехід на «ви»… Отямилася, спохватилася, пошкодувала про власну сміливу щирість («страшно перечесть»), але - ні єдиного слова не виправила. От вона - Тетяна Ларіна, героїня роману.

Онєгін не такий. До речі, не треба забувати, що Онєгін на початку роману й наприкінці його - це різні люди. Лист пише «другий» Онєгін, що змінився за час мандрівок, знову здатний любити. Як і Тетяна, він переступає через неписані закони суспільної моральності - пише любовний лист замужній дамі:

Передбачаю все: вас образить

Сумної таємниці объясненъе.

Яке гірке презренье

Ваш гордий погляд зобразить!..

Тут не стрімкий юний порив Тетяни, а глибоке почуття зрілої людини. Розуміючи, що він може ушкодити репутації Тетяни, Онєгін ні в якій мері не ставить її під удар, нічого не просить:

Ні, поминутно бачити вас,

Усюди випливати за вами,

Посмішку вуст, движенье око

Ловити закоханими очами…

От і всі, про більший він не сміє сказати. Тепер це зовсім інша людина. Колишній Онєгін - той самий, що дав таку строгу одповідь Тетяні в парку, - не зміг би повністю підкоритися такому почуттю, не зміг би так любити:

И, зарыдав, у ваших ніг

Вилити благання, признанья, пені,

Всі, усе, що виразити б міг,

А тим часом удаваним хладом

Озброювати й мовлення й погляд…

Онєгін не може (і не сміє, і не має права!) виразити інакше свою любов. Він змушений причинятися. І в підсумку герой визнає себе переможеним:

Але так і бути: я сам собі

Противитися не в силах боле;

Усе вирішено: я від вас залежить

И віддаюся моїй долі.

Помітимо, що тут - майже дослівне повторення листа Тетяни: «Усе вирішено: я від вас залежить», - пише Онєгін, а вона: «Тепер, я знаю, від вас залежить…». Бути «у чужій волі», залежати від когось - і щастя й нещастя одночасно. Пушкіна любить своїх героїв, але не жалує їх: вони повинні пройти складний і тернистий шлях морального вдосконалювання, і два листи, таких близьких за змістом і таких різних по його вираженню, - етапи цього складного шляху

Збережи - » Аналіз листа Тетяни й листа Онєгіна (порівняння) - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.