Бенджамин Франклін (1706 - 1790) належить до числа видатних американських мислителів і суспільних діячів. Він сполучив у собі найбільшого вченого-енциклопедиста, блискучого пропагандиста просвітительських ідей і активного діяча буржуазної революції. За рішенням Всесвітньої Ради Миру 250-річчя від дня народження Франкліна відзначалося в усіх країнах

Наукова й суспільна діяльність Франкліна нерозривно пов’язана з війною за незалежність в 1775 - 1783 р. Самим великим по обсязі й найбільш відомим твором Франкліна є «Автобіографія» (The Life of Benjamin Franklin written by Himself). Вона була почата Франкліним в 1771 р. в Англії, писалася протягом багатьох лет, але так і залишилася незакінченою. У першому із фрагментів описується його дитинство й життя до одруження в 1730 р. Другий, більше короткий фрагмент, що містить відомі дидактичні сторінки про моральне самовдосконалення, був написаний у Франції в 1784 р. Третім і четвертий, доданим Франкліним уже в США в останні роки його життя, доводять оповідання до 1757 р., обриваючись на епізодах, пов’язаних із приїздом Франкліна в Англію як представник Пенсільванії. Збережений план роботи показує, що Франклін мав намір написати історію всього свого життя. Поява книги в пресі також має свою тривалу історію. Перша й друга частини були надруковані в Парижі у французькому перекладі в 1791 - 1798 р. Мовою оригіналу «Автобіографія» вийшла цілком лише в 1868 г.

Автобіографія Франкліна - це оповідання людини «третього стану» про те, як він, покладаючись тільки на свої сили, досяг знань і слави. Багато епізодів цього життєпису стали класичними, як, наприклад, поява безпритульного юнака Франкліна на вулицях Філадельфії - міста, що повинен був стати ареною його піднесення - із трьома краюхами хліба, купленими на останні гроші. Без усякої рисовки Франклін оповідає про своє життя, коментує свої удачі й критикує помилки. Ідеологічна схема автобіографії така: спочатку Франклін застосовує вироблені їм правила практичної моралі для досягнення матеріальної незалежності, потім він використає матеріальне благополуччя для подальшої освіти свого розуму й для діяльності на користь суспільства

Пафос, як це добре почували сучасники, був у тім, що герой автобіографії, молодої буржуа, піднімався не шляхом зречення від свого класу й переходу до аристократії й не в якості «шахрая», що досягає своєї мети за допомогою обману й принижень перед сильними миру цього, але в рамках повсякденної життєвої практики буржуазії, і як її видатний представник, якого не можуть не визнавати навіть вороги. Друг Франкліна Воган, прочитавши першу частину «Автобіографії», писав Франкліну (переконуючи його опублікувати рукопис), що історія його життя може мати більше значення, чим «всі життя Плутарха, узяті разом». Воган намічає трохи найважливіших, з погляду буржуазної Освіти, виховних завдань, які покликана виконати книга Франкліна: вона покаже, що людина не є по своїй природі злісною твариною й що його моральні якості залежать від умов виховання; вона покаже, як мало необхідно знатне походження «для щастя, чесноти й величі». Нарешті, вона буде сприяти належному погляду на американську революцію, показавши високі достоїнства одного з її найвизначніших вождів

Цій оцінці Франкліна його сучасниками різко суперечить укорінений в XIX в. і підтриманий особливо романтиками погляд на Франкліна як на проповідника філістерської моралі й грубого апологета буржуазно-власницького ідеалу. Карлейль називає Франкліна «батьком всіх янкі», маючи на увазі під «янкі» тип американського безсовісного буржуа^-ділка. Китс із презирством говорить про « квакера, щофілософствує, набитими скаредними повчаннями». Ці судження ґрунтуються, головним чином, на дидактичних сторінках «Автобіографії».

В «Автобіографії» Франклін розповідає, як у пору свого духовного самовизначення у Філадельфії він «набув зухвалий і честолюбний задум» прийти до моральної досконалості. Він установив із цією метою тринадцять обов’язкових чеснот, до оволодіння якими йому належало прагнути: помірність, мовчазність, прагнення до порядку, рішучість, ощадливість, старанність, щирість, справедливість, помірність, охайність, спокій, цнотливість, смиренність. Франкліна розповідає, як, не сподіваючись відразу опанувати всіма тринадцятьма чеснотами, він практикував їх по черзі. Він приводить складену їм табличку, на якій він каждодневно відзначав свої досягнення й промахи на шляху морального вдосконалювання. Франкліна не приховує, що поставлене завдання було для нього невіддільна від завдання матеріального успіху. З характерної для нього відвертістю він розповідає, як, бажаючи зробити сприятливе враження на сусідів своєю працьовитістю й тим підвищити в них свій комерційний кредит, він сам перевозив папір у свою друкарню на ручному візку так, щоб все це бачили. Такий учинок, за правиламиморальної арифметики практикувалася, Що Франкліним «,», согласовивался із чеснотами старанності й ощадливості, але, без сумніву, заходив у суперечність із чеснотою щирості, тому що не викликався необхідністю

На самому початку своєї «Автобіографії» Франклін з деякою гордістю заявляє: «… по своєму походженню я не був ні багатий, ні знатний і перші роки мого життя пройшли в бідності й безвісності…»

Підкреслюючи пріоритет дрібного трудівника над багатим ледарем, Франклін зовсім не припускав обмежити межі капіталістичної власності. Його більше влаштовувала помірна соціально-політична програма Вольтера, чим дрібнобуржуазний радикалізм Руссо. Однак, подібно Вольтерові й Руссо, Франклін боровся за торжество нової, більше прогресивної капіталістичної формації, виступав проти феодальних пережитків, які в умовах Америки того часу збільшувалися огидною системою рабства

Суспільно-політична й теоретична діяльність Франкліна також з’явилася великим кроком уперед. Його ім’я назавжди ввійшло в історію науки, в історію просвітительської філософії XVIII століття. Франкліна одержав широку популярність як натураліст, що як видається представник передової технічної думки XVIII сторіччя, як блискучий знавець політичної економії, як історик, соціолог і філософ. Він був також автором чудових літературних творів, влучних памфлетів, дотепних пародій на «священні» книги

У своїй «Автобіографії» Франклін повідомляє, як ще в ранньому віці він за допомогою свого батька вивчав техніку й навчився конструювати в досвідченому порядку невеликі механізми. «Батько, - пише Франклін, - став брати мене із собою на прогулянки й показував мені тесль, мулярів, токарів, мідників і інших майстрів за їхніми заняттями, щоб мати можливість виявити мої схильності й визначити мене до такого ремесла, що удержало б мене на суші. Мені завжди з тих пор робило приємність бачити, як управляються зі своїми інструментами гарні майстри; мені пішло на користь і те, що я придбав деяку навичку й міг сам зробити дещо в будинку, якщо не можна було знайти майстра; крім того, я вмію своїми руками виготовляти невеликі машини для моїх досвідів».

У своїй «Автобіографії» Франклін оповідає про те, як він ще в 15-літньому віці почав сумніватися в багатьох релігійних догматах, незважаючи на строго релігійне виховання, отримане в сім’ї. Так звані священні книги не задовольняли молодого Франкліна, і він став скептично ставитися до самого поняття «божественне одкровення». Один раз у його руки потрапило кілька книг, спрямованих проти деїзму. Ці книги зробили на молодого Франкліна глибокий вплив. «Аргументи деистов, - писав він, - які приводилися для спростування, здалися мені набагато сильніше, ніж самі спростування; коротше кажучи, я незабаром став самим сьогоденням деистом».

Вихований у пресвітеріанських правилах, Франклін уважав деякі догми цього віросповідання, начебто визнання вічних божественних законів або приречення одних людей до порятунку, а інших до осуду, нерозумними. У результаті він перестав відвідувати публічні збори своєї секти й зробив неділю не вдень молитов, а вдень наукових занять

В «Автобіографії» Франклін пише, що від релігії він запозичив тільки віру в існування Бога й у створення миру. Ці принципи Франклін називає сутністю всякої релігії й знаходить їх у всіх віросповіданнях. Звідси він робить уже винятково просвітительський висновок: усе релігії однаковою мірою корисні, якщо вони підтримують моральність, і однаковою мірою шкідливі, якщо вони розділяють людей і сіяють між ними ворожнечу. Виходячи із цього, Франклін призиває до волі совісті, до волі віросповідань і критикує фанатизм у будь-яких його проявах

Pages: 1 2 3