Людина! Це чудово! М. Горький Драма «На дні» виник як результат широких життєвих спостережень і філософських шукань письменника. Перші три акти п’єси - боротьба Луки за душі кинутих на «дно». Лука захоплює людей ілюзією майбутньої радості, міражем досяжного щастя
Убивство Костылева наприкінці третього акту й наступних подій четвертого акту знаменують собою поворот у розвитку п’єси: починається розв’язка. Життям перевірена справедливість теорії рятівної неправди. Каторга, голод, бесприютность, пияцтво, невиліковні хвороби - все це, що приводить до гнітючої безнадійності, лютій злості й самогубству - природний результат міражу, що розвіявся. Четверта дія розкриває серйозні наслідки пережитого, оскільки, по вираженню Сатину, «старий проквасив нам співмешканців».
Босяки замислюються: «Як, чим жити?». Барон виражає загальний стан, зізнавшись, що він раніше «ніколи й нічого не розумів», «жил, як у сні», він зауважує в роздум: «… адже навіщо-нибудь я народився…» Те ж здивування зв’язує всіх
Складається зовсім не схожа на попередня атмосфера спілкування. Люди слухають один одного. Філософії неправди, що утішає, і дрібної принижуючої «правди» драматург протиставляє ідею суворої, великої правди. Її виражає Сатин. Захищаючи спочатку Луку, заперечуючи, що той - свідомий ошуканець, шарлатан, Сатин потім переходить у настання - настання на помилкову філософію старого
Сатин говорить: «Він брехав… але - це з жалості до вас… Є неправда втішлива, неправда примирна… Я - знаю неправду! Хто слабшав душею…
і хто живе чужими соками, тим неправда потрібна… одних вона підтримує, інші прикриваються нею… А хто - сам собі хазяїн…, хто незалежні й не жере чужого - навіщо йому неправда?
Неправда - релігія рабів і хазяїв… Правда - бог вільної людини!» Сатин робить висновок: «Усе - у людині, усе - для людини! Існує тільки людина, все-таки інше - справа його рук і його мозку!
» Уперше в нічліжці лунає серйозне мовлення, відчувається біль через загибле життя. Прихід Бубнова підсилює це враження. «Де народ?
викликує він і пропонує…співати…всю ніч, отрыдать свою безславну долю». От чому Сатин відгукується на звістку про самогубство актора різкими словами: «Эх,…зіпсував пісню…, дурень!
» Своєрідною особливістю в розвитку дії п’єси є те, що драматизм за допомогою обережних натяків дозволяє вгадувати подальший перебіг подій у житті героїв. Письменник не прагне до ефектних ситуацій. Взаємини мешканців нічліжки при всій своїй напруженості неминуче випливають із умов життя «дна», у них немає нічого незвичайного. У четвертій дії трагічний кінець Актора вже вгадується ще до того, як Барон сповіщає про те, що трапилося, на пустирі. Загибель Актора, обумовлена насамперед його тугою про минуле життя, до якого - він це розуміє - немає повернення, була прискорена спалахом сумнівної надії
На думку про те, що Актор загине, наштовхують і вимовні їм віршовані цитати, і передсмертна записка із проханням помолиться за нього. Події в житті багато героїв п’єси намічені в добутку. Візьмемо, приміром, Кліща, і простежимо його долю від першого до четвертого акту
У першій дії він ще прагне піднятися з «дна», куди його кинуло безробіття: «Вилізу,… шкіру здеру, а вилізу». У другій дії кліщ перебуває в стані розгубленості: на похорони дружини немає грошей, та й взагалі «він не знає, чого ж йому тепер робити». У четвертому акті він уже примиряється з неминучістю: боротьба неможлива, майбутня доля ясна
У четвертому акті далі розвиваються сюжетні лінії відносин героїв. А деякі з них © Алл Соч. РУ 2005 завершуються. Так, наприклад, підходить до логічному кінцю лінія потерявшего роботу й занепалого «на дно» слюсаря Кліща. Кульмінацією четвертої дії стає монолог Сатину, його жагучий заклик «поважати людини».
«Не жалувати, не принижувати його… жалістю…» Цей монолог - авторська декларація. Тут чимало властиво горьковских думок ожизни.
Діалогів у заключній дії практично ні, усі беруть участь у розмові. Можна сказати, що це багатоголосий діалог. Четвертий акт насичений афоризмами, деякі з яких перетворюються буквально в гасла: «Людина - от правда!
», «Хто слабшав душею… тим неправда потрібна…», «Неправда - релігія рабів і хазяїв…
», «Правда - бог вільної людини». Назва «На дні» викликає почуття якоїсь недосказанности. Так і хочеться поставити многоточие. «На дні» чого?
Тільки чи життя? Може, і душі? Так, саме це зміст здобуває першорядне значення. Підбиваючи підсумок аналізу четвертої дії п’єси М. Горького «На дні», можна сказати, що автор всім розвитком подій показав, що помилкова розрада й навіть співчуття не змінюють життя
Фінал існування людей, що повірили заспокійливу неправду, явно говорить про це: самогубство Актора, загибель Попелу, зникнення Наташи, безнадійність Насті були відповіддю на оповідання про тої «обітованій землі», що їм «уготована».
Збережи - » Аналіз 4 дії п’єси М. Горького «На дні» . З'явився готовий твір.